Сім’я Оппенгеймів. Лион Фейхтвангер
Читать онлайн книгу.
він розподіляє їх за адресантами, означеними і гаданими. Оце – він відчуває легке раптове хвилювання – лист від Анни, лист, який він ждав. Якусь хвилину Густав держить його в руці. Невеличке нервове сіпання в оці. Потім по обличчю пробігає юнацьки-радісний промінь, Густав відкладає лист осторонь, якомога далі, немов дитина, що відкладає найкращі ласощі на останнє – він хоче залишити цей лист на кінець. Він починає читати. Поздоровлення. Вони сприймаються з приємністю, але сенсації не роблять. Він знов присуває до себе лист Анни, бере розрізний ніж. Вагається. Нарешті радіє, що прихід гостя став йому на перешкоді.
Цей гість – брат Мартін. Мартін Оппенгейм підходить, як і завжди, трохи важко ступаючи. Густав любить свого брата і зичить йому всього найкращого. Але, це він мусить нишком констатувати, Мартін, на два роки молодший, здається на вигляд старішим за нього. Брати й сестра Оппенгейми схожі одне з одним, усі це кажуть, безперечно так воно й є. У Мартіна така ж велика голова, його очі досить глибоко лежать у очницях. Але очі Мартіна справляють вражіння дещо похмурих, ніби сонних; все в ньому важче, м’ясистіше.
Мартін простягає йому обидві руки.
– Що тут казати? Я можу тобі тільки побажати, щоб усе лишилось так, як воно є. Цього я тобі щиро бажаю.
У Оппенгеймів буркотливі голоси, вони, крім Густава, неохоче виявляють свої почуття. Мартін в усьому стриманий, поважний. Але Густав добре відчуває в його словах щирість.
Мартін Оппенгейм привіз свій подарунок. Слуга Шлютер вносить його в кімнату. Коли розв’язують пакет, показується картина – портрет. Портрет, погрудний, овальної форми. Над відлогим коміром, які носили в дев’яності роки, сидить на досить короткій шиї велика голова. Голова ця м’ясиста, і над глибоко сидячими, трохи сонними очима, очима Оппенгеймів – важкий, опуклий лоб. Голова має вираз хитруватий, задумливий, благодушний. Це голова Іммануеля Оппенгейма, діда, засновника меблевої фірми Оппенгеймів. Такий вигляд він мав, коли йому було шістдесят років, незабаром після народження Густава.
Мартін підняв портрет на великий письмовий стіл і придержав його своїми м’ясистими випещеними руками. Густав дивиться карими задумливими очима в карі хитрі очі свого діда Іммануеля. Ні, портрет цей не дуже визначний. Він старомодний, не дуже майстерно зроблений. Проте, четверо Оппенгеймів дуже цінили цей портрет, змолоду він їм любий і рідний, мабуть, вони вбачають у ньому більше, ніж у ньому є.
Густав любить, щоб на світлих стінах його дому нічого не висіло; в цілому домі висить єдина картина в бібліотеці; але віддавна в нього було палке бажання мати цей портрет у своєму кабінеті. Мартін, зі свого боку, вважав за належне бути тому портретові в головній конторі меблевої фірми. Густав, хоч в усьому й був у добрих відносинах з братом, не міг, проте, простити, що Мартін йому не дає портрета.
Отже, тепер він з радістю і задоволенням дивився на портрет. Він знав, що це була жертва з боку Мартіна – розлучитися з портретом. Променіючи радістю, Густав багатомовно