Притча про нових Маккавеїв. Валерій Гаєвський
Читать онлайн книгу.
попервах хазяйнувати у іншій схованці, де зберігалися секретні листи Гросмейтера. «Це не дідько помилився, – відзначив подумки Ульріх фон Юнінген, – це Господь вчасно втрутився…».
РОЗДIЛ ДРУГИЙ
ВІЛЬНЮС. ЛИПЕНЬ, 1323
Перкун,[18] либонь, добряче ганяв вельнаса[19] цього напоєного літньою красою долини Свинторога[20] вечора, бо ж не випадково у голові Великого князя Литовського Гедиміна вродилося кілька вельми слушних загадів й думок. Накинувши поверх шовкової пурпурової туніки теж пурпурову[21] атласну мантію, прикрасив голову королівською короною й звелів головному дворецькому, аби до нього негайно з’явився Криве-Кривейто[22] Лиздейка, якого після розгрому хрестоносцями поселення Ромів[23] разом з іншими численними жерцями поселив біля Замкової гори, аби вони день і ніч берегли священний вогонь у храмі Перкуна, зведеного ще Міндовгом[24] а, головне, завжди були під княжою рукою.
Таємнича гра із життям, якого керував Верховний жрець, оберталося не лише довкола діяльності войдил,[25] він також ревно опікувався вкрай потрібному Великому князеві щоденними заняттями путтонів,[26] пустонів,[27] вейонів,[28] жваконів,[29] сейтонів,[30] канну-раугісів[31] й зільнеків.[32]
Лиздейка постав перед Гедиміном у грубому домотканому балахоні зате на крупній, вибіленій довгими літами голові яріла золота митра, дарована йому Великим князем після пророчої розгадки його віщого сну у долині Свинторога.[33]
– Милостивий князю, уклін тобі з вечором, – привітався Верховний жрець.
– Добро й тобі, волхве Перкуна, з приходом.
– Великому богу воїнів я слуга, а тобі, милостивий княже, раб, то й повинуюся.
– За це я й шаную нашу правічну віру, – зичливо відказав Гедимін й жестом правиці припросив старця присісти на застелену парчою широку дубову лаву під вузьким вікном зі стріловидним верхом.
Бо ж верховні жерці візантійського Бога навіть князів вважають своїми рабами. А папа Римський цілим світом багне правити.
Жрець вкляк на лаві, а Гедимін ходив перед ним по князівській палаті туди й сюди.
Криве-Кривейто здогадувався: навіщо його, непохитного сторожа древньої віри, головного провісника, кликано до володаря, котрий вже сягнув такої могутності, що титулує себе «Королем литовців й Русі».
– Милостивий княже, мовив він, – Перкун знає, що ти довіку залишишся вірним йому. За це й дарує тобі талан у битвах з лівонцями. Але не вводь у спокусу своїх одновірців, запрошуючи в нашу столицю католицьких ченців.
На тих словах він звівся на ноги, аби показати, що устами промовляє не лише Верховний жрець, а передусім його смиренний підданий. Та Гедимін наказав йому сидіти, а сам і далі міряв палату великими пружними кроками.
– Коли я послухаюся
Перкун – головний бог у литовському язичництві.
Вельнас – демон.
Долина Свинторога – місцевість біля злиття річок Вільні й Неріс. На горі біля долини Великий князь Литовський Гедимін звів фортецю-замок.
Пурпур – колір, який символізував княжу й королівську владу.
Криве-Кривейто – верховний жрець язичницькій Литві.
Поселення Ромів – легендарне поселення литовських жерців з капищем Перкуна.
Міндовг – Великий князь Литовський, засновник Литовської держави.
Войдили – жерці, котрі здійснювали язичницькі обряди.
Путтони – гадальники по воді.
Пустони – пророкувальники подувом.
Вейони – пророкувальники по вітру.
Жвакони – пророкувальники по полум’ю й диму.
Сейтони – пророкувальники по амулетах.
Канну-раугіс – гадальники по солі й пивній піні.
Зільнеки – пророкувальники по польоту птахів.
Долина Свинторога – долина, розташована у гирлі річкі Вільні, де за легендами було здійснено ритуальне спалення померлого міфічного литовського князя Свинторога.