Лють. Карін Слотер
Читать онлайн книгу.
був мертвотно-блідий, ледь рожеві губи витяглися у вузьку смужку. Майкл рвучко зупинився, бо ніколи не бачив колегу знервованим. Білл був із тих, хто йде купувати курячі крильця через кілька годин після того, як знайде шість відрізаних пальців у сміттєвому баку за китайським рестораном.
Майкл обережно переступив калюжу крові. Зробив це мовчки, і Білл теж не промовив ні слова. Не знімаючи руки з поруччя, Майкл повернув на наступний сходовий марш, і потай подякував, що має за що триматися, коли побачив ту жахливу сцену.
Жінка була вдягнена лише частково. Її обтислу червону сукню розрізали навпіл, і та розійшлася, мов халат, відкриваючи темно-шоколадну шкіру і жмутик лобкового волосся, виголеного в тонку лінію, що спускалася до щілини. Груди (імплантована досконалість) неприродно стирчали догори. Одна рука відкинулася вбік, інша спочивала за головою, пальці тяглися до поруччя, неначе останньою думкою жінки було підтягнутися. Її права нога була зігнута в коліні й вивернута назовні, ліва стирчала під таким кутом, що Майкл бачив розкриту піхву.
Він ступив ще один крок, відганяючи від себе зайві звуки й метушню, намагаючись побачити жінку очима вбивці. Макіяж розтікся по її обличчю, яскрава губна помада й рум’яна темними лініями підкреслювали риси. У кучерявому чорному волоссі, що розсипалося по підлозі, прозирали пасма, фарбовані в помаранчевий. Її тіло було гарним, гарнішим, ніж можна було сподіватися від жінки зі звичкою, про яку чітко свідчили сліди від голок на згинах ліктів: звичкою, на яку вона заробляла, розсуваючи ноги. Синці на стегнах міг залишити вбивця чи клієнт, який любив жорсткий секс. Якщо так, тоді вона терпляче витримала біль, знаючи, що за нього матиме більше грошей, а більше грошей означало більшу насолоду потім, коли у вену встромиться голка і тілом розійдеться приємне тепло.
Її широко розкриті очі порожнім поглядом втупилися в стіну. Одна накладна вія відклеїлася, й під лівим оком утворилася наче третя вія. Ніс був поламаний, вилиця змістилася вбік, кістки під оком було роздроблено. У роті щось зблискувало, і Майкл ступив іще крок до жертви. Рот до країв наповнювала рідина, і тією рідиною була кров. Лампочка при стелі відсвічувала від кривавої калюжі, мов повний місяць.
На горішньому сходовому майданчику стояв, розмовляючи з Лео Донеллі, Піт Генсон, черговий судмедексперт. Лео був козлом, завжди розігрував з себе крутого копа, усе брав на глум, сміявся занадто голосно й довго, але Майкл надто часто бачив його в барі: Лео глушив одну чарку віски за одною, намагаючись вимити з рота присмак смерті.
Помітивши Майкла, Лео розплився в усмішці, неначе вони були давніми друзяками, що зібралися весело провести разом час. Він тримав у руці закритий пластиковий пакет із доказами і то підкидав його в повітря на кілька дюймів, то ловив, наче готувався подавати м’яча.
– Казна-що, а не вечір для того, хто на чергуванні, – сказав Лео.
Своєї згоди Майкл не висловив.
– Що тут сталося?
Лео й далі підкидав пакет, зважуючи його в руці.
– Док