1 Радій, Фйоренцо, ти така велика,

      Що на землі й на морі б’єш крилом,

      Та йде і в Пеклі слава стоязика!

      4 Увагу поміж злодіїв п’ятьом

      Віддав я вродженцям твоїм, якими

      Ти б не пишалась; криюсь я стидом.

      7 Коли у сні годинами нічними,

      Насниш ти правду, взнаєш, що за змін

      Ждуть жителі у Прато й інші з ними.

      10 Раз має статись щось (хоч би й загин!),

      То хай би якнайшвидше мав він статись!

      Бо тим він тяжчий, чим пізніший він.

      13 Ми рушили; як мусили спускатись

      На дно уступами, – по них тепер

      Удвох з вождем ми мали видиратись.

      16 І тут, між тріщин, каменів печер

      Ми здерлись на стежину самітную, —

      Нога не йшла, щоб лікоть не підпер.

      19 Засумував тоді й тепер сумую,

      Вернувши мислю бачених в юрбі,

      І серце якомога я гальмую,

      22 Щоб керівник був у його судьбі,

      Й коли опорою зоря жива є

      Чи ліпший хтось, – не заздрю я собі.

      25 Мов селянин, який відпочиває,

      В той час, як скрить лице своє пора

      Тому, хто світ промінням осяває,

      28 Як муха місце дасть для комара, —

      Він бачить в світляках весь глиб долини,

      Де лан оре і виноград збира, —

      31 В стількох вогнях тієї ж вздрів хвилини

      Я восьмий схов, як, бувши на мосту,

      Побачив скрізь під ним страшні глибини.

      34 Мов той, за кого учинили мсту

      Ведмеді, бачив, як візок з Іллею

      Вогненні коні мчали в висоту,

      37 Саме лиш сяйво, ясністю своєю

      Подібне на хмаринку неясну,

      Десь високо вгорі понад землею, —

      40 Так бачив я, вогонь снував по дну;

      Хоч душі в нім горіть не перестануть,

      Не викривав із них він ні одну.

      43 Я став на верх моста, щоб краще глянуть,

      Й якби я не затримавсь на краю,

      То легко міг би в тій безодні кануть.

      46 І вождь, цікавість бачивши мою,

      Сказав: «У цих вогнях є душі, й кожна

      Зодягнена у пагубу свою».

      49 «Учителю, – промовив я, – тотожна

      Ця думка з баченим; передусім

      Скажи лишень мені, коли це можна,

      52 Який то пломінь із вершком двійним

      Неначе ворожнечу ллє злостиву,

      Мов Етеокл горить із братом в нім».

      55 Він мовив: «Кару тут несуть правдиву

      Улісс і Діомед; їх ремесло

      До мсти веде їх, як вело до гніву.

      58 В палаючий вогонь їх принесло

      Сильце з