Кожному своє. Ярослав Трінчук
Читать онлайн книгу.
і вводимо в машину. Потім вказуємо приблизний тип того, кого збираємося реконструювати: ріст, вагу, тип нервової системи, звички, темперамент, здатність до аналізу, до самоаналізу, здатність виділяти окреме із загального, узагальнювати, інстинкти, словом, робимо варіант реконструйованого і закладаємо на тло програми, в основі якої матмоделі, призначені для відповідей на широке коло питань стосовно нашої особи, її світосприймання. Вмикаємо систему саморегуляції і одержуємо «чорновий» варіант нашого героя. Потім шляхом додаткової інформації «редагуємо» його. В кінці виходить тип, біль-менш відповідний своєму оригіналу. Остання робота – Юлій Цезар… Ми заклали в машину інформацію стосовно характеру римлянина: психологію патриція, плебея, воїна, раба. Дані щодо їх взаємин, потім нашу, підкреслюю, нашу, а не машини, реконструкцію самого Цезаря, куди увійшло все, що ми знаємо про нього, дали можливість машині формувати свою «думку» щодо деяких рис нашого піддослідного, підготували системи пам’яті машини і «оживили» Цезаря, коли він сказав: «І ти, Бруте?!»
В залі запанувала тиша. Потім у когось вихопилось: «Феноменально!», та професор підняв руку.
– Потім «Цезар» замок, і ми подумали, що десь помилились, коли раптом машина заговорила. Перша її фраза «Навіщо ви це зробили?» стосувалась, безперечно, змовників, але ми розгубились. Створилось враження, ніби машина з нами розмовляє, а вона нас не повинна знати. Згодом усе з’ясувалось, але ми виявили, що у «Цезаря» «провали в пам’яті». Все-таки ми не знаємо всього, що знав сам Цезар. Тоді шляхом самовибору дозволяємо машині опрацьовувати додаткову інформацію. «Цезар» ніби сам себе «редагує». Наприклад, ми не знаємо усіх коханок Цезаря. Ми програмуємо типи патриціанок, з якими він міг спілкуватись, і, уявляєте, машина сама підказує нам. Далі почалося найскладніше – «Цезар» став «лукавити». Наш герой почав обманювати нас, гратися. Ми не знали, що робити. Тоді поставили паралельно другу машину з додатковою програмою на абсолютну чесність, щось ніби копію «Цезаря», з тією лиш різницею, що вона позбавлена інстинкту і емоцій. Так от ця машина відразу ж вказала на неправду. Довелося «Цезаря» покарати.
– Цікаво, як? – спитала Надія.
– Ми підсилили інстинкт голоду і не дали можливості нейтралізувати його… Згодом «Цезар! попросився… Коли реконструкція була готовою, дозволили їй моделювати своє продовження. Програмуємо історичний процес і пропонуємо «Цезарю» зайняти місце в ньому. В цей час ми «знайомимось».
– Значить, ваш «Цезар» міг би запросто поговорити, ну, скажімо, з «Наполеоном?» – спитав полковник.
– Якраз ця розмова – найцікавіша в експерименті.
– А можна її почути?
– Поки-що ні. Ми збираємося опублікувати результати роботи, там і помістимо діалог. А зараз покажу інше. Саме цим методом ми спробували реконструювати Ісуса Христа – звичайно, лише його людську сутність – на моменті, коли він сказав «Звершилося». І, знаєте, містика якась. Комп’ютер блокує й не дає виходу інформації.