Не повертайся спиною до звіра. Тетяна Ковтун
Читать онлайн книгу.
приміщення «Преси України», де навіть до їхнього шостого поверху долинало безперервне стугоніння друкарських машин, рано-вранці нагадувало приспаного звіра.
Шеф чекав на Євгена і вочевидь був у доброму гуморі. Підтягнутий і зібраний Євген Чубенко йому подобався. Газеті потрібні були молоді журналісти. Щоправда, з ними клопотів більше, зате вони ставали кращими бійцями, своїми, прирученими.
Редактор глянув на годинник – час би вже і перекусити. Але послати когось по бутерброди не виходило – редакція була порожня. Комп’ютерників зачіпати – лише зайвого головного болю наживеш, адже вони всі живуть у паралельному світі й завжди перевантажені незбагненною для простих смертних тяжкою працею.
Зітхнувши, цей лисуватий, з черевцем, чоловік заходився готувати собі каву. І тут у двері пошкреблися.
– Заходьте! – пролунало звідкілясь з-за шафи.
Євген переступив поріг.
– Приніс.
Редактор читав швидко. Півтори сторінки набраного на комп’ютері тексту для нього були так, на один зуб, «для апетиту». Стажер старанно виклав почуте на прес-конференції, те саме можна було без мороки дістати з інтернету. Факти, факти… А газета потребує інтонацій, гри слів, авторської позиції. Втім, часом навіть інформаційні агенції не завжди точно передають факти. Що ж, і за те спасибі. Легке перо – то лише красиві слова. Журналіст має накачати добрячі м’язи, перш ніж його перо назвуть легким.
Нарешті Дмитро Віталійович відірвав очі від тексту і посміхнувся.
– Молодець.
У серйозних сірих очах стажера не було захвату, який мала би викликати редакторська похвала. Не мріяв новий кореспондент інформувати читачів про фінансові проблеми уряду. Йому б політичної тематики, та якомога гарячішої, але…у тому відділі не було вакансій. Досвідчений журналіст, Чорнята нюхом відчув: саме у відділі економіки стане в пригоді Євгенове перо. Аналітичний розум, врівноваженість, дисциплінованість – усе це ще знадобиться хлопчині, коли настане і його час для пристрасних дискусій. А такий час не за горами – попереду не одна виборча кампанія. І тоді економічна рапіра знадобиться на фехтувальному турнірі політиків.
– Ти до редакції вже звик, рік стажувався. Дві твої публікації навіть викликали певний резонанс… – Чорнята замислено погортав аркуші. – Пропоную працювати у штаті за вільним графіком. Головне – вчасно здавати матеріали. Ну і, звичайно, сподіваюся, писатимеш чимдалі краще. Відповідно, і гонорар зростатиме…
Хлопець мав би гопки скакати на радощах від такої пропозиції. Торік редактор жорстко розкритикував одну з тих «резонансних» статей, про які згадав зараз. Це був матеріал зі служби зайнятості. Зі слів Чорняти виходило, що таку службу слід закрити, а програму боротьби з бідністю, яку, мовляв, нав’язує Україні Світовий банк, – послати подалі. Інша публікація – репортаж із засідання парламенту – пройшла в Чорняти «на ура». У ній розповідалось про бійку між народними депутатами,