Микола Джеря. Іван Нечуй-Левицький

Читать онлайн книгу.

Микола Джеря - Іван Нечуй-Левицький


Скачать книгу
вона крiзь сльози. Осавула схаменувсь i крикнув:

      — Гляди ж менi, щоб завтра вийшла на леваду обшморгувать буряки-висадки!

      Породiллям пани давали тiльки три днi вольного часу на одужання, а четвертого дня вже гнали їх на панщину до легшої роботи.

      Ввечерi прийшов Микола. Нимидора показала йому синяк на спинi. В Миколи запеклось серце, а в душi заворушилась думка помститись за себе, за батька, за Нимидору.

      А тут саме настав час платить подушне. Батько з сином думав, думав, де б то взяти грошей, i надумав продати кабана, що годували к рiздву. Продали кабана, а самi зостались без сала й цiлi М’ясницi їли пiсний борщ та пiсну кашу, неначе в пiст.

      Настав великий пiст. Одного вечора старий Джеря прийшов з панського току та й зваливсь; в його нiчого не болiло, але уся його сила хто його зна де й дiлась! Тонка шия стала ще тонша; сухе лице стало ще сухiше, очi позападали дуже глибоко, а обидвi руки по самi кiсточки так трусились, що вiн не мiг нiчого держать в руках. Важка робота виссала в його сливе усю кров. Вiн лежав на печi та все дивився на стелю, широко розплющивши очi. Пролежав вiн тиждень, навiть не стогнав, i лице в його стало нiби припадать землею.

      Микола пiшов до батюшки й просив його висповiдать старого батька. Батюшка прийшов, висповiдав Петра, побачив, що вiн захляв, i звелiв йому їсти в пiст скоромне.

      — Батюшко, хiба ж у мене душi нема, щоб я в пiст їв скоромне! — промовив Джеря тихим хриплим голосом.

      — То їж, Петре, хоч кашу з молоком; слабому бог простить, i я тобi прощаю, — промовив молодий священик.

      — Не буду, батюшко, їсти: грiха боюся. Я чоловiк старий, не сьогоднi-завтра вмру. Та й де того молока дiстать? Ми вже так вихарчувались, що їмо самий хлiб та цибулю, та й хлiба до нового не стане. Треба хлять, хоч i не хочеш.

      — Про мене, як знаєш, а я тобi раджу й дозволяю їсти скоромне, бо ти, дiду, охляв i захляв.

      Петро тiльки рукою махнув.

      В чистий четвер Джеря вмер, та все наказуючи синовi не зачiпать осавули, не зачiпати пана та робить мовчки панщину.

      — Ти, сину, нiчого не вдiєш, а собi лиха накоїш. Пан оддасть тебе в москалi, — промовив Джеря та й умер, побитий лихою годиною. Важка праця виссала з його усю силу. Вся його сила пiшла на чужу користь, в чужу кишеню, — на дорогi оксамитовi сукнi, на золотi сережки панiї Бжозовськiй, на дорогi наїдки та напитки, на дорогi панськi примхи та витребеньки.

      В велику п’ятницю поховали старого Джерю. Сiм’я їла паску з слiзьми. Микола ще бiльше зажуривсь, бо за помершого батька треба було платить подушне як за живого, доки не вийде нова ревiзiя.

      Настала пишна та тепла весна. Зеленiли верби в березi, зазеленiла трава на левадах. Джерин садок заквiтчався бiлим цвiтом. Все цвiло та зеленiло, тiльки Микола ходив сумний та невеселий.

      Був тихий весняний вечiр. Нимидора поливала розсаду на грядках; Микола носив воду з Раставицi. Нимидора розцвiлась, як повна троянда. На зелених грядках, на зеленiй левадi, проти ясно-зеленого листя верб, її брови чорнiли, як чорнобривцi. Вона була весела й спiвала. Микола стояв над вiдрами, похнюпивши голову. В лузi десь далеко кувала зозуля.

      — Чого


Скачать книгу