Навіжена. Іван Нечуй-Левицький
Читать онлайн книгу.
Кирилівни в оцьому куценькому піджаку? – спитала Христина.
– Атож! А хіба що? – спитав Ломицький. – Молода Каралаєва сказала мені, щоб я заходив до неї запросто на чай ввечері.
– То молода, а то стара! Не забувайте і про стару. І перший візит робили ви в цьому куцому убранні? – спитала Христина.
– Ні, перший візит я робив в чорному сіртуці.
– Гм… Пам’ятайте-бо таки, що в Каралаєвій в нутрі сидить дві бабі: одна ліберально-модна, а друга старомодна консерваторка. Ви в куцому піджаці зробили візит Каралаєвій новомодній, а тепер робіть візит Каралаєвій старомодній в фраку, в білім галстуці і доконче вранці. Цей візит буде для вас безпечніший. Може, тоді вона й сподобить вас, що вийде до вас.
– Може, й справді так… А в якім же тоні провадити розмову з нею? чи в ліберальному, чи в консервативному? – спитав Ломицький.
– Для цього майте вже свій хист. Стару Каралаєву сам чорт товкачем в ступі не влучить, – сказала Христина, і зареготалась.
– Гм… Але й ви вже аж геть то по-сільській говорите! – сказав Ломицький і задумався.
– Дуже щиро? В мене що на умі, те й на язиці. А ви в неділю приберіться гарненько, причепуріться і втніть візит не степовий, не чумацький, а європейський, сучасний. Та минайте вікна! Та тихенько закрадьтесь, та крадькома навшпинячки до тієї птахи шусть у гостинну, – то й не сполохаєте! Отакечки зробіть! Чуєте?
– Спасибі вам за раду, – сказав Ломицький і почав прощатись.
– Потривайте ж, я обскубу з вас оте біле пір’я, що в вас на голові та на плечах, – сказала Христина і почала оббирати нитки канви з його голови та плечей.
Ломицький послухав Христинової ради, вернувсь в свою квартиру, зоставивши свій візит до неділі.
Діждавши неділі, Ломицький убрався в фрак, надів білий галстук, високий циліндр, ясні рукавички і перед обідом побіг з парадним візитом до Каралаєвої. Він зумисне обійшов кругом кварталу і підійшов до дому Каралаєвої, минаючи вікна. Увійшовши тихенько в прихожу, він скинув тихесенько пальто і раптово шугнув в гостинну.
Марта Кирилівна і справді сиділа в кріслі край вікна. Вглядівши несподівано в гостинній Ломицького, парадно прибраного, вона підвелась з місця. Але тікати з гостинної було нікуди, бо Ломицький трохи не заступив їй стежки до дверей. Він порекомендувався Марті Кирилівні. Гострими очима вона обвела його од чобіт до голови і з поважною, трохи гордою міною показала йому на крісло. Він сів. Марта Кирилівна, очевидячки з великою неохотою, і собі помаленьку вгніздилась в кріслі. Ломицький обвів її допитливими, цікавими очима. Він неначе допитувавсь по її очах, по її убранні, щоб знати, з ким доведеться мати розмову.
Марта Кирилівна була убрана в ясно-сіру сукню з густими червоними крапельками. Здавалось, неначе її усю хто покропив червоним огнястим дощем. На грудях лиснів ясно-пунсовий оксамитовий бант і неначе жеврів, ніби купка жару. Рум’яне, свіже, неначе налите кров’ю, лице аж пашіло, як у спеку. Гострі очі блищали іскорками. Чимсь гарячим, палким віяло од усеї її рівної постаті. Здавалось, ніби вона уся от-от займеться