Хмари. Іван Нечуй-Левицький
Читать онлайн книгу.
повлазить в голову, — говорив Дашкович.
— Що то за уми? Що то за розуми? А ті професори! Страх та й годі! — дивувався Сухобрус, випивши немало. — Які ж то ті уми та розуми за границею, у тих німців, що все повидумували!
— О, за границею ще багато розумніші од нас! — говорив Дашкович.
— Ой, не вірте йому! Куди ж тій німоті стать врівні з нами! — заговорив Воздвиженський. — Ми перший народ в світі! Нігде нема більшого царства од нашого, нігде нема кращої віри, чистішої віри, як наша.
— А в Єрусалимі! А на Афонській горі? Як пишеться в «Житіях», — почав диспутувать Сухобрус. — І там були великі святі, такі, як і в нашій Лаврі, і там святі боролися з злими духами, як і наші печорські, київські.
— Наші московські святі боролися ще більше і полатали боки самому сатані! — сказав енергічно Воздвиженський, которого національне чуття було трохи зобижено. — Святий ваш Київ, святий Єрусалим, а наша Москва ще святіша. Думаєте, що в вас мощей більше! Та в нас мощей такого, що хоч греблю ними гати! — говорив уже сердито Воздвиженський і трохи вже не загнув лайкою, коли б Дашкович не штовхнув його ліктем під бік.
— Ой! Хто ж видав так говорити про святі мощі, — благочестиво промовив Сухобрус і перехрестився. — Святий Київ, свята і Москва. Хто ж проти того що говорить.
Сухобрус поналивав чарки, і всі випили й стали ще веселіші.
— Ой ви, уми-розуми! — промовив сміливо Сухобрус, — але, мабуть, не одгадаєте: що після чаю! А ну-те! Хто одгадає? — Студенти дивились на його й почали одгадувать. Один казав, що після чаю треба випити, другий казав, що треба покурить, що треба подякувать.
— Ні! ні! — казав Сухобрус, тріпаючи головою.
— Треба додому йти! — обізвався Дашкович.
— Ні! — тріпнув головою Сухобрус. — От тобі уми-розуми! Одже й не всього ви навчились в академії. Після чаю — слідує — воскресенія мертвих і жизні будущаго віка, амінь! — промовив Сухобрус слова символу віри.
Всі засміялись; навіть панни осміхнулись і запишались.
— А хто не родився й умре? Хто родився і не умре? — знов загадав загадку Сухобрус.
Ця загадка була не така мудра, як перша, її швидко одгадали, що не родивсь і вмер — Адам, родивсь і не вмер — Ілія та Енох, бо обидва були взяті живими на небо, як написано в Біблії.
— О уми! Ото розуми! Одгадали! — хвалив їх Сухобрус. Воздвиженський встав з-за стола, пройшовся по хаті й спинивсь коло картини Ноя з синами.
— Що це в вас таке? Чи попи, чи диякони, чи сліпі Велізарії? — промовив Воздвиженський і за тим голосно прочитав напис: «Святий праотець наш Ноє».
— Е! В вас, бачу, гітара є! — промовив Воздвиженський і зняв з стіни гітару. — А заграйте, будьте ласкаві, або й заспівайте, — сказав Воздвиженський, сівши коло Марти.
— Я колись співала, та вже позабувала, — промовила кокетливо Марта. — Просіть сестру.
Воздвиженський зняв з стіни другу гітару й поніс Степаниді. Вона так само соромилась й одсилала до сестри.
— Коли ви не хочете, то ми будемо співать з Дашковичем. — Ану!