Крадійка книжок. Маркус Зусак
Читать онлайн книгу.
зі школи. Швидше за все, причиною її небажання була листопадова невдача, але Лізель не була цілком певна. Вона лише знала, що не хоче цього робити.
На уроках Лізель не розмовляла.
Вона навіть не наважувалась глянути не в той бік.
Прийшла зима, і Лізель більше не потрапляла під гарячу руку сестри Марії, а сама спостерігала за тим, як інші діти виходили до коридору й отримували заслужену винагороду. Звуки поневірянь учнів, що долинали звідти, були не вельми приємними, але той факт, що там був хтось інший , хоча й не тішив її, але приносив полегшення.
Коли у школі розпочалися канікули у зв’язку із Weihnachten,[22] Лізель, перш ніж вийти з класу, навіть спромоглася побажати сестрі Марії «щасливого Різдва». Вона знала, що Губерманни не мають грошей, що вони досі віддають борги і, щойно у них з’являються якісь копійки, їм уже треба платити за оренду, тож навіть не сподівалася отримати подарунок. Ну, можливо, трохи кращу їжу. Яким же було її здивування, коли у Святвечір, після опівнічної відправи у церкві, де Лізель була з мамою, татом, Гансом-молодшим і Труді, вона знайшла під ялинкою подарунок, загорнутий у газету.
– Від святого Ніклауса, – сказав тато, та Лізель йому не повірила. Вона обійняла обох своїх прийомних батьків, а на її плечах досі лежав сніг.
Дівчинка розгорнула подарунок і знайшла дві невеликі книжки. Першу з них, «Собака на ім’я Фауст», написав Маттеус Оттлеберґ. Загалом Лізель прочитала її тринадцять разів. У Святвечір, сидячи за кухонним столом, вона прочитала перші двадцять сторінок, у той час як тато і Ганс-молодший сперечалися про речі, яких вона не розуміла. Про якусь політику.
Згодом вони з татом іще трохи читали перед сном, дотримуючись звичаю обводити і виписувати слова, яких дівчинка не знала. У «Собаці на ім’я Фауст» також були картинки – чарівні завитушки, вуха і кумедні зображення німецької вівчарки, що вельми паскудно слинилася і вміла розмовляти.
Друга книжка називалася «Маяк», а написала її жінка, Інґрід Ріппінштайн. Ця книжка була трохи довшою, тому Лізель змогла прочитати її лише дев’ять разів, і щоразу її старання приносили свої плоди – вона читала все краще і краще.
Через декілька днів після Різдва Лізель запитала про книжки. Вони їли на кухні. Спостерігаючи, як у маминому роті ложка за ложкою зникає гороховий суп, вона вирішила перевести погляд на тата.
– Я хочу дещо запитати.
Спершу всі мовчали.
– Що?
Це озвалася мама, ще не проковтнувши суп.
– Скажіть, звідки ви взяли гроші, щоб купити мені книжки?
Над татовою ложкою промайнула коротенька усмішка.
– Тобі справді цікаво?
– Звичайно.
Ганс дістав з кишені залишки своєї порції тютюну і взявся скручувати цигарки, а Лізель ставала дедалі нетерплячішою.
– То ти скажеш чи ні?
Тато засміявся.
– Та я ж розповідаю , дитино. – Він закінчив одну цигарку, жбурнув її на стіл і почав скручувати нову. – Ось так.
Тієї миті
Різдво (нім.).