Рок-н-рол, стакан, кохання. Валентин Терлецький
Читать онлайн книгу.
атмосфері андеґраундної свободи. Обов’язковий портвейн, контрабандні англійські «Соверейн», напівтемна кімната, слухачі розмістилися на підлозі. Діма сидить посередині кімнати з гітарою в руках, позаду нього стоїть Макс зі своєю скрипкою. Починається концерт. «Моя госпожа у окна», – дивовижне своєю незвичайністю, якесь надто європейське обличчя Блантера видовжується і стає схожим на декадентських героїв замальовок Обрі Бердслея. Глядачі поступово входять у транс, повністю піддаючись яскравим емоціям від музики цього дуету. В душі зароджується легкий і трохи сумний настрій, наче перед далекою поїздкою з рідного дому.
Ти залюбки дискутуєш з Блантером на музичні теми, бо він – твій найближчий конкурент. Ваші стосунки трохи напружені, ви тримаєтеся один від одного на відстані, але ти його поважаєш і цінуєш як талановитого музиканта і поета, і він віддячує тобі тим же. Ви відчуваєте, що вас невідворотно тягне одне до одного, що вам не вистачає більш близького спілкування, що ви обов’язково маєте прожити миті спільної творчості, що ваші шляхи повинні перетнутися. Але зараз ти волієш лише слухати їхню «Березову музику» і підсвідомо думаєш про подальшу творчість вашої групи. На поверхні думок раптом зринає новий текст…
Трава
«У Розі є класна трава, – каже Марина, нервово підсміюючись. – Вона пропонує дунути». «Так ми, цей… приєднуємось», – завжди заклопотаний і зворохоблений Африка з’являється якраз вчасно.
Розя – дивакувата особа жіночої статі, що героїчно розривається між навчанням на психолога, рок-н-рольною тусовкою з усіма необхідними атрибутами і перманентним сексуальним незадоволенням, яке просочується кріз її тонкі губи брунатною слиною. Розя має гроші, але звідки – ніхто не знає. Розя частенько буває в Пітері й Москві, привозячи звідти фірмові джинси і рідкісні видання нових французьких авторів. Розя вимагає до себе підвищеної уваги, бажано чоловічої, а тому сповіщає трохи не весь універ, що має чудовий столичний драп.
Отже, ви зачиняєтеся в улюбленій підвальній аудиторії в передчутті нових вражень. Розя поважно витягає з-під блузи барвистий кисет у вигляді кішечки, в якому й зберігає привезене зілля. Виявляється, що ніхто з присутніх не має папірос. Тобі доводиться робити свисток. Зосереджений і похмурий Сергій Плющенко перший жадібно затягується скрученим абияк косяком. «Трава ніяка», – повідомляє він, передаючи далі по колу смердючу сигарету.
За вікном іде теплий весняний дощик. Студентське містечко спорожніло. Всі на заняттях. Косяк швидко закінчується. Ви зі змовницьким виглядом виповзаєте у хол другого корпусу.
Довготелеса Ярослава, популярна університетська поетеса, розгублено дивиться на вашу компанію. Велетенського зросту, у важких окулярах з товстими лінзами, завжди в оригінальних кофточках і з неймовірною зачіскою, Ярослава чомусь ніколи не посміхається. От і зараз вона якась напружена, немов пантера перед стрибком на жертву. Ярослава дивиться у вікно. Вона когось очікує.
Крізь