Рожеві сиропи (збірник). Артем Чех
Читать онлайн книгу.
Грівніна, Ваня заглибився у читання. Коли вже засинав, відклав журнал і вимкнув світло. У сусідній кімнаті баба Зіна дивилася телевізор. Ваня спробував заснути, але писклявий голос ведучого, який розігрував якусь там лотерею, вибивав із приємного стану сонливості. Й тут раптом Ваня відчув, що щось знає. Якби хто попросив його описати це відчуття, він навряд чи зміг би. Це знання було поверховим, немов вірш, завчений перед уроком літератури. Спочатку в голові майнули окремі фрази, потім речення, а за якусь хвилину мозок Вані повністю відтворив одну з мініатюр японця.
– Як це? Нічого не розумію. Ба! – покликав Ваня бабу Зіну.
– Ваня?
Баба Зіна зайшла до Ваниної кімнати й увімкнула верхнє світло.
– Щось трапилось? Болить щось? Ваня…
– Ба, я тільки що вивчив оповідання Акутаґави.
– Чого?
– Не чого, ба, а Акутаґави.
– Що це за чорт?
– Японець, письменник. А я вивчив. Зараз, послухай.
– Спи давай. Вивчив і молодець, – буркнула баба Зіна й вийшла з кімнати.
– А світло необов'язково вимикати?
Проте баба його не почула. Довелося вилазити із затишного ліжка. Поки Ваня вимикав світло, йому пригадалася ще одна мініатюра.
– Дві! Ба, я дві вивчив!
– Одчепись! – почувся приглушений зойк баби Зіни.
– Я всі вивчив, – сам до себе мовив Ваня, знову увімкнув настінний світильник і відкрив журнал. – Так, що тут у нас? Грабал, Мрожек, Кафка. Євреї якісь, чи що? О, Кіплінґ.
І Ваня почав читати не зовсім зрозуміле есе Кіплінґа про якісь там чотири строфи якогось там вірша. Прочитавши сторінку, Ваня відклав журнал, заплющив очі, і його мозок повністю відтворив текст.
– Магія якась, – сказав Ваня й злякався. Так злякався, що, незважаючи на спеку, затремтів усіма кінцівками. – Як таке може бути? Я проклятий?
Близько трьох годин Ваня не міг заснути. Крутився у ліжку, вмикав та вимикав світло, виходив навіть надвір подихати свіжим повітрям, знову відкривав журнал, вибирав якийсь уривок, читав, а потім точнісінько повторював його. Слово у слово.
Нарешті, знесилений та спітнілий, Ваня заснув. А вже пізно вранці він прокинувся з однією напрочуд щасливою думкою: то, може, це дар? Не прокляття, а дар? Може, це камінь якийсь магічний просто? Але як? Хіба таке буває?
З цього дня Ваня вирішив стати найрозумнішою людиною у світі. В школі він тепер стане відмінником – це факт. А ще він зможе приголомшити батьків, друзів, будь-кого з учителів… крім фізрука, звичайно.
Ваня почав читати. Спочатку справа йшла не надто жваво. Ті книжки, що він читав у дитинстві, він і без свого обдаровання знав майже напам'ять, а журнали з горища були переважно нудні та нецікаві. Але з кожним новим днем Вані було все цікавіше і цікавіше. Чим більше він читав, тим більше прокидалася спрага до все нової і нової літератури. Спочатку він читав повільно, адже ніколи особливо цим не займався, та вже за кілька днів він запросто прочитував два, а то і три романи.