Doc 1. Артем Чех
Читать онлайн книгу.
і не звертала уваги на гостя. Бігала й Людка, яка була у цьому будинку гостем нечастим, адже досі не було зрозуміло, де ж вона мешкає, у Києві чи Дніпропетровську.
– Три години до поїзда! Три години! – кричала метушлива Людка, збираючи якісь речі й жуючи сиру сардельку.
– Ну, ти проходь, – вказала Маша на двері, й Дюша, витираючи ноги в самих шкарпетках о неіснуючий килимок, зайшов до кімнати. Кожен живий організм у цьому будинку жив своїм життям, тут панувала надміру гарячкова атмосфера: всі кудись поспішали, бігали, скриплячи мостинами, і навіть засохлі мухи на підвіконні, здавалося, не знаходили собі місця.
В якийсь момент Дюша, спантеличено сидячи на старому червоному дивані, подумав, що в цій хаотичний, ледь не агонічній метушні він зайвий, що вся та свобода та захищеність, які він відчував ще годину тому, були дешевим віддзеркаленням його бажань, а в реальності все виявилось не таким райдужним: насправді, нікому немає до нього діла. І тільки він про це подумав і вже навіть збирався піти, як звуки, що розривали будинок, стали м’якішими, ніхто вже не гримав дверима, не кричав, біг змінився на легку ходу, у кімнату зазирнула Маша, підбадьорила дружнім підморгуванням. За мить, дзенькаючи склянками та пляшкою чогось червоного, зайшла Варя. І знову стало затишно та спокійно, дівчата розсілися, почали пити вино, зав’язалася розмова.
Звідкись взялися бутерброди та печиво, Маша намагалася жартувати, але сміялася тільки Людка. Кілька разів телефонували з Дніпропетровська. З динаміків вихрипувала Едіт Піаф, стара, ще з колекції Машиного батька касета.
– Хлопчику треба почистити карму, – раптом сказала Людка, – чуєш, малий, тобі треба сосуд карми почистити.
– Я в це не вірю, – буркнув Дюша.
– Ну, в будь-якому разі, віриш ти чи ні, почистити її зайвим не буде. В тебе якась аура темна.
– Нормальна в мене аура, – пробурчав він, звертаючись поглядом до Маші.
– А ти не мене так не дивись, – сказала Маша, – я тебе рятувати не збираюся.
– Давай ми тобі кундаліні піднімемо, – продовжувала гнути свою тему Людка.
– В мене і без того воно нормально стоїть, – вперше пожартував Дюша, і всі розсміялися.
За півгодини Людка розпрощалася й з двома легкими сумками, що були напхані брудною білизною, рушила на вокзал.
– Тобі до котрої можна? – запитала Маша.
– До котрої захочу.
– А батьки?
– Мені начхати на них, – відповів Дюша. – Я сам собі господар.
– Ну, це добре. Дорослий, значить?
– Та… – відмахнувся Дюша.
– Ще вина?
– Угу.
– Давай склянку.
Маша налила.
– Угу, – подякував Дюша.
– То чим ти займаєшся? – запитала Варя.
– Мистецтвом.
– Високим? – посміхнулася вона.
– Сучасним.
– О-о, схвалюю. А ще?
– Читаю.
– І що ж ти читаєш?
– Весь