Юрiй Луценко. Польовий командир. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
на міжнародному рівні. А в українському парламенті Роман Безсмертний вимагав посадити Олександра Мороза за наклепи.
Луценко виявився одним із небагатьох, кого не задовольняла ситуація із заминанням скандалу. Саме тоді почав формуватися його публічний імідж, який згодом, у березні 2004 року, газета «Дзеркало тижня» визначить як «політичне задирацтво». «У людини, яка не надто розбирається в світовій літературі, словосполучення «російський поет» практично завжди викличе асоціацію з Пушкіним. Людина, ледь знайома з вітчизняним мистецтвом, на запитання про головного політичного задираку країни майже завжди згадає про Луценка. Намети, мегафони, транспаранти, барикади – таким виглядає світ радикала, нонконформіста і забіяки», – напишуть журналісти.
У зв’язку з цим багато хто уявляє собі Юрія Луценка природженим революціонером, який з пуп’янка почав боротися зі злочинними режимами. Час від часу зринають теми про участь Луценка у студентських акціях протесту, які були прикметою кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття. Однак студентські роки майбутнього «польового командира» Майдану, Міністра внутрішніх справ України та лідера «Народної самооборони» не були позначені ніякими революційними процесами.
Якщо студентське життя Луценка щось і сколихувало, то це – численні юнацькі пригоди, присутні в житті будь-якого нормального студента, в тому числі – радянського.
«Наш герб – рюмка, скелет оселедця, ложка і виделка»
Один із улюблених жартів Юрія Луценка звучить так: «Я вчився у Львівському ордена Леніна політехнічному інституті імені Ленінського комсомолу на вулиці Степана Бандери».
Студентом Львівської політехніки він став 1982 року. Закінчив 1989-го. Це були не просто переламні для Радянського Союзу часи, коли розквіт імперії тут же, майже миттєво, змінився її занепадом. На той час повиростали онуки тих, хто пройшов фронти Великої Вітчизняної війни, тобто – діти дітей війни. А у самому Львові радянська влада була порівняно молодою – станом на той час у західних регіонах їй не виповнилося навіть сорока п’яти років. Тому ідеологічна робота серед студентів велася в посиленому режимі. Адже ця публіка – за традицією, ідеологічно нестійка.
Однак ніяких політичних мотивів у своїх студентських перформансах Луценко або не допускав, або не вбачав. Наприклад, одного разу 19 грудня, з нагоди дня народження Леоніда Ілліча Брежнєва, він уночі заліз на пам’ятник першодрукаря Івана Федорова, який тримає в руці розгорнуту книжку. Просто на обкладинку цієї книжки з зовнішнього боку він приклеїв листок з написом «Л. І. Брежнєв. «Малая земля». Звичайно, в центрі міста його за цим ділом застала міліція, і втекти від патруля він зміг лише тому, що знав старий Львів краще за патрульних.
– Наша студентська компанія – це була унікальна команда людей, які вже пройшли армію. Ми відчули себе мужиками, і з нами було дуже важко впоратися. Ми були розбишаки,