Острів Сильвестра. Володимир Лис
Читать онлайн книгу.
очевидно, мав сказати сьогодні щось особливе Ніні, якось її підтримати, – подумав він. – Знайти якісь слова, які, може, вона від мене чекала».
Але він не знав, що саме мав їй сказати. Все, що було колись, – перегоріло. Почуття, здивування Ніниною поведінкою, все, що було… Це він відчув ще раніше, а сьогодні остаточно.
«Але чому тоді ти приїхав?» – спитав він себе.
Відповіді не знайшов. І, як не дивно, до нього поволі став підкрадатися сон.
«Ходить сон коло вікон, а дрімота коло плота, – пригадав він. – Як там далі? Сон питає у дрімоти… А що він питає? Чиї це слова? Не можу пригадати. Чи це з фольклору?»
Тут він пригадав: «Сон питає у дрімоти: де ми будем ночувати?».
«А я маю де ночувати, – подумав Сильвестр. – І останній рядок невідомо чийого вірша – ганьба мені, не можу пригадати автора – я придумав сам. Я засинаю, втікаю у сон. Від кого? Від привида, з яким хотів зустрітися?»
12
Розмова відбулася після ранкового походу на цвинтар, до свіжої могили. Після сніданку, випровадин родичів (лишалися мама і сестра). Сильвестр ще подумав на кладовищі, що весь ритуал – і вчорашній, і сьогоднішній – тема для окремої новели, а може, й повісті або роману. Обрамити дію цим ритуалом чи помістити всередину ритуалу, гм, цікаво…
– Я прошу тебе не дивуватися тому, що ти почуєш, – сказала Ніна.
Вони сиділи вдвох в тій кімнаті, де він ночував. Ніна цього разу була у темносиній кофтині й чорній спідниці. Гладко зачесана і, як і мало бути, сумна, з припухлими повіками.
– Я розумію, як ти можеш потрактувати мої слова, – сказала вона. – Мені б годилося їх вимовляти через рік, хоча б через рік. Але я не хочу лицемірити перед тобою. Не хочу. Тому скажу так, як є. Я любила. Дуже любила Георгія. Можливо, люблю його й тепер. Не знаю, чи так можна сказати. Але я вже майже рік знала, що він приречений. Ми їздили і в обласну лікарню, і до Києва. Повір, я не шкодувала грошей. Хотіла врятувати, дуже хотіла, але…
Те, що сказала вона далі, після розповіді, як протікали останні страшні тижні її чоловіка, було схоже на марення, якби тільки не промовлялося чітко, майже без інтонації. Втім, про марення – то вже подумав Сильвестр.
Ніна сказала, що життя є життя. Від нього нікуди не дінешся. А життя таке, що вона лишилася сама. У неї ж лишилося велике господарство. Георгій став першим фермером у їхньому поліському селі й єдиним, хто, не зважаючи на всілякі прикрощі й труднощі, фермерство не покинув. Нині в нас двісті гектарів власної й орендованої землі. Зрештою, ти ж бачив. Два трактори, комбайн, дві машини, віялка, не кажучи вже про дрібний реманент. І четверо дітей. Ну, Людка вже доросла, але за навчання в університеті також треба платити. Так, якось цей рік, до наступної осені, я вже протягну, допоможуть мої і Юрині родичі, кому треба, я заплачу. І все одно цьому господарству потрібен чоловік. Чоловік, господар, як не називай, а суть одна. Запускати господарство я не хочу, це було б безглуздо. Мені подобається господарювати, до того ж, є обов’язок перед дітьми. Отож поява нового чоловіка в цьому домі неминуча. Не морщся і не