Чотири шаблі (збірник). Юрій Яновський
Читать онлайн книгу.
Аліна, прийнявши квіти, відмовилися скористатися з такого допотопного способу пересування, як візник. Вони пішли пішки, а професор урочисто їхав попереду на прольотці. Старий посміхався собі в білі вуса, він дещо помітив у пароплавній метушні, коли його Волечка надто повільно прощалася з політехніком.
Подруги йшли помалу, немовби шкодуючи розлучатися так швидко, бо їхня дитяча гра в старих дів, вони розуміли, пірнула й зникла вже в глибині Дніпра, попереду – сердечні тривоги й захоплення душ, позаду – дитинство й спогади.
– Звичайно, – в роздумі зауважила Аліна, – не можна сказати так, як він висловлюється: «йолки-булки, кицька треф», та хіба філологія не повинна цікавитися всіма мовними формами викладу думок?
О філологія!..
Есеї, сценарії
Голлівуд на березі Чорного моря[100]
Милий німий фільм!
Те, що я хочу запропонувати читачеві, – це наслідок мого близького стикання з роботою українського кіно – його німого періоду. Воно було миле і наївне, це кіно доісторичної доби. Творці його полюбляли рупор, а освітлювачі вміли голосно облаяти все на світі. Зараз скрізь і всюди поруч німого фільму народжується кіно розмовне і кіно тонове. Його обрії широкі й ясні. Як планер та аероплан, існуватимуть вони поруч – кіно німе та кіно звукове. Та я не гадаю тут бути за адепта мовного чи тонового кіно. Побіжно, думаючи про тривалість людської творчої праці, я констатую перші кроки до цього – в тонфільмі: це запис звуків електромагнітним засобом на крицеву стрічку. Великий початок! Тут годиться поскаржитися на те, що ще не роблять дослідів, як зберегти плівку від деформації целулоїду. Цілком зрозуміло мені, що, удосконаливши засоби збереження звуку, людський геній візьметься до того, щоб плівка могла бути такою тривкою, як книга. (Я проговорився, дорівнявши не осібне мистецтво фільму до книги.) Зрозуміло, що вплив і поширення фільму більше за книгу. Два-три роки існування картини, помножені на мільйони глядачів, – завше перебільшать (кількісно) тисячі років життя книги, помножених на сотні читачів. Та чому нам такий милий є час? Чому ми хочемо залишити себе і свою працю на землі так, щоб, обриваючи останню хвилину свідомості, ми б знали, надіялись, що наша робота, одірвавшися од нашого тіла, собі йтиме далі разом з новими людьми, з новими мерехтіннями життя, ітиме з року в рік, з віку в вік між народи планети?
Тут є малюнки життя кінофабрики на березі Чорного моря.[101] Я додаю до них мій тодішній запал від перших двох картин Довженка. На сьогодні цей майстер зробив іще дві нові. П'яту свою картину він, певно, зніматиме, замкнувшися до звуконепроникливої будки, він (а за ним і інші українські режисери) не чутиме вже стукоту молотків, співу вугляних ламп, шаркоту ніг і розмов чергової групи екскурсантів. Хай ці мої новели будуть фіксацією того, що пройшло чи проходить: милого німого фільму.
Нарешті про сценарій, що його тут друкується наостаннє. Форму, в якій його викладено,
Перша публікація: Яновський Ю. Голівуд на березі Чорного моря. – К: Укртеакіновидав, 1930. – 71 с.
Порядок укладання текстів відповідає виданню: Яновський Ю. Кров землі. – X.: Книгоспілка, 1930. – 214[2] с.
Книга містила 4 есе («Милий німий фільм!» (1930, січень), «Голівуд» (1926, березень), «Історія майстра» (1927, січень), «Звенигора» (1927, серпень), які автор окреслював як новели («Хай ці мої новелі будуть фіксацією того, що пройшло чи проходить: милого німого фільму» [с. 4]), та сценарій власного кінофільму Яновського – «Бородаті мисливці знаходять молодість!» (1929) (досі текст з'являвся у виданнях: Життя й революція. – 1929. – № 6. – С. 5 – 27; Яновський Ю. Кров землі. – 2-ге вид., допов. – X.: Книгоспілка, 1930. – С. 143–176; пізніше він виходить під назвою «Царський острів», яка збережена у виданнях: Яновський Ю. Твори: У 5-ти т. – К.: Держлітвидав України, 1959. – Т. 4. – С 37–63; Яновський Ю. Твори. В 5-ти т. – К.: Дніпро, 1983. – Т. 4. – С. 34–57; правда, без вказівки на те, що цей текст був частиною «Голлівуда на березі Чорного моря»).
Подаємо за виданням: Яновський Ю. Твори. В 5-ти т. – К.: Дніпро, 1983. – Т. 5. – С. 194–212, при цьому вперше дотримуючись структури книги 1930 року.
Ідеться про потужне кінопідприємство, створене в Одесі в 1919 році на основі багатьох приватних кінофабрик, націоналізованих більшовицькою владою: М. Й. Гроссмана, що мала назву «Мірограф», К. П. Борисова, Д. Г Харитонова, кіноательє «Мізрах» при Єврейському театрі тощо. В 1922 році разом із кінофабриками Ялти й Києва Одеська кінофабрика підпорядковується ВУФКУ (Всеукраїнському фото-кіноуправлінню). У 1927 році її визнають однією з найкращих у світі. 1929 року вона дістає назву кінофабрики «Українфільм». З 1938 року – це Одеська кіностудія художніх фільмів (див.: Малиновский А. Кино в Одессе. – Одесса: Астро Принт, 2000. – 220 с; Милавский В. Кино в Украине (1896–1921): Факты. Фильмы. Имена. – X.: Торсинг, 2005. – 576 с; ил.; Островский Г. Одесса, море, кино. – Одесса: Маяк, 1989. – 184 с).
1920-ті в Одесі, що стають об'єктом зображення в книзі «Голлівуд на березі Чорного моря», – час другого «літературного періоду» (С. Гйзенштейн) в історії кінематографа, коли до розвитку кіно долучаються талановиті письменники М. Семенко, М. Бажан, Ю. Яновський, М. Йогансен та інші, формалістські експерименти яких, задані теоріями В. Шкловського, Б. Гйхенбаума, Р. Якобсона, з одного боку, визначали логіку новаторських шукань молодого кіномистецтва, а з другого, – самі живилися іманентним досвідом кіно.