Князь Кий. Володимир Малик
Читать онлайн книгу.
Я внук великого Аттіли! У мені заговорила, як ти кажеш, гуннська кров! – він викидав слова, як каміння з пращі. – Ну то й що?.. Хіба разом з тим я не княжич полянський? Хіба мені серце менше болітиме, коли проллється більше полянської крові, ніж гуннської?.. Мені жалко і тієї й другої… Ось чому я хотів би миром домовитись зі своїм вуйком Ернаком, щоб поляни мирно, спокійно сиділи на своїх місцях!
– І платили данину?
– Краще важка данина, ніж легка смерть!.. Крім того, ніхто зараз не може сказати, якою буде данина… Тож, гадаю, варто переговорити з Ернаком. Може, він зовсім не має наміру нападати на нас, а може, задовольниться нашими запевненнями, що ми, як і при Аттілі, ввійдемо в гуннський союз!
– Нізащо! Тільки не в гуннський союз! Ти не відаєш, що говориш, Вепре! – гнівно вигукнув Радогаст і стиснув перед своїм обличчям кулаки, мов захищаючись від брата.
Сварка, що раптово вибухнула між княжичами, страшенно вразила Тура і його синів. Подив, замішання, біль і гнів поперемінно відбивалися на їхніх обличчях. Ясно, що братів від рішучих дій стримує тільки присутність старого батька. А помре він – між ними відразу розгориться справжня війна. Що тоді буде з полянами?
Сварку припинив князь.
– Годі вам! – підвищив він голос. – Наслухався я вашого крику, тепер послухайте мене!.. Гадаю, поки гунни не перейшли Тікича, нам нема чого боятися їхнього нападу. А щоб не заскочили нас зненацька, пошлемо в степ сторожу. Хай отроки розімнуть коней та постріляють трохи дичини…
– Гаразд, отче, – схилили голови обидва княжичі, враз замовкнувши.
– Завтра гарненько полякайте гунна, щоб розповів усе, що знає… Треба розв'язати йому язика! По всьому видно, знає він більше, ніж каже… А мовчатиме – на кіл його!.. Та, думаю, заговорить… Тоді розпитайте все: і скільки війська в Ернака, і які його наміри, і що робиться в степу…
– Гаразд, отче, – знову покірно відгукнулися княжичі.
Князь Божедар повернувся до Тура.
– Дякую, друже, за важливу звістку… І за те, що своїх молодців привів до мене… А мої до тебе теж невдовзі нагрянуть… Пригостиш?
– А чого ж – пригощу, – приклав руку до грудей старійшина. – Хай приїздять – всім, що маю, привітаю… На Купайла хай приїздять – ждатиму…
Князь усміхнувся.
– От і добре, що на Купайла… Може, Чорний Вепр серед вашого роду уподобає собі яку дівчину та привезе мені невістку?.. Чув я, що в тебе, окрім синів, ще й дочка є, Туре, – чом би нам і не породичатися? Я буду радий, якщо ожениш у себе цього лобуря, а то зовсім від рук відбивається хлопець!..
– І я буду радий породичатися з тобою, князю, – мовив Тур. – Моя донька Либідь – славна дівчина: на весь рід – красуня…
– Чуєш, Веприку? – Князь повільно підняв зморшкувату висохлу руку і поплескав нею сина по передпліччю. – Привезеш мені невістку?.. Привези – хочу перед смертю побачити…
– Гаразд, отче, – покірно схилив свою чорночубу голову Чорний Вепр. – Якщо дівчина гарна, чому й не привезти…
– От і добре, – зрадів старий князь. – Домовилися…