Іван Богун. У 2 тт. Том 2. Ю. В. Сорока
Читать онлайн книгу.
стомився, мій лицарю. Ти стомився. Поспи любий, поспи…
І нечутно для Богуна прийшов сон, м'якою своєю рукою здмухнувши втому важкого бойового дня. Залишив лиш дорогий серцю усміхнений образ на тлі загадкового Чумацького Шляху.
III
На світанку Хмельницький прийняв рішення атакувати польський табір силами запорізької і татарської кінноти, одночасно віддавши наказ полкам Нечая і Кривоноса шикуватися в каре для піхотного штурму. Січові гармаші, зачувши добру справу, почали завзято обстрілювати шанці Потоцького дутими стрільнами. Скоро там, попереду основного окопу, виросли білі стовпчики вибухів, за якими почувся ледве вловимий на відстані крик. В окулярах далекозорих труб заметушилися жовніри, впали перші поранені.
Богун на чолі сотні зайняв своє місце в строю, поряд з рештою піхоти Данила Нечая. Дбайливим оком оглянув озброєних довгими двосаженними списами козаків перших трьох шеренг, перед якими стояли дві даровані Данилом шмигівниці і десяток важких, засипаних землею возів, на котрих було влаштовано дощані щити для захисту від ворожих куль і картечі. Повернувши голову, Іван помітив Михайла. Новопризначений осавула щось діловито пояснював козакам, ті уважно слухали, кивали погоджуючись головами. Богун прислухався.
– Стояти, пани-молодці, будь що, а стояти! – кричав Нечипоренко. – Не дивись убік, уперед дивись! Якщо поряд впав козак, не твоя справа! Попереду впав – переступи! Про них буде кому потурбуватися, ваша справа стояти і крокувати вперед. Уся увага на кінчику списа. Ваше життя на кінчику списа, а решта просто гамір і пил. Коли ти відчуєш, що тебе дістали, посміхайся! Ти вже у кращому світі!
Помітивши Богуна, Михайло підійшов до нього.
– Добра розмова! – Іван поклепав осавула по плечу. – Вони вірять тобі.
– Ні, пане сотнику, вони вірять тобі і Хмельницькому, тому ладні померти.
– Усі помремо, якщо на те воля Божа. Коли встиг? – Іван вказав на вози із землею.
– Так, уночі… У деякі з возів ми колів наставили, здалеку зійдуть за шмигівниці. А за кожним возом по п'ять козаків з мушкетами, нехай підсипають ляхам перцю.
– Добре, Михаиле, добре. Тільки щоб дружно, єдиною лавою… Нам би до окопу дійти, а там уже на шаблі.
– Дійдемо, пане сотнику. Хлопці – вогонь, у діло просяться так, що не спиниш!
До Богуна підскочив на швидконогому конику полковницький джура.
– Пан полковник просять до себе…
– Зараз буду, – хитнув головою Богун.
Нечая Іван знайшов на пагорбі, який дещо здіймався над улоговиною річки Жовтої, на березі якої розташувалися супротивні табори, і який займало ліве крило козацького піхотного каре. Поряд з полковником, серед почту з джур, хорунжого і бунчужного, знаходився й сам Хмельницький. До гетьманського почту приєдналися й кілька досить багато вбраних татар, котрі, судячи зі всього, прибули від Тугай-бея для координування дій своєї кінноти з рештою повстанського війська. Тієї самої миті, коли Богун, притримуючи шаблю, піднімався на пагорб, Тугай-бей,