Іван Богун. У 2 тт. Том 2. Ю. В. Сорока
Читать онлайн книгу.
Хмельницького, і відповів:
– Мій володар вітає тебе, повелителю урусів. Він прохає передати, що виконав усе, про що було домовлено. Його воїни зранку напали на табір Потоцького і весь час переходу не давали йому спокою, допікаючи обстрілом і наскоками. Мій володар прохає дати знати йому, якщо гетьман Хмельницький змінить свої задуми, а поки що він виконуватиме всі покладені на нього завдання.
– Передай своєму володарю, хоробрий воїне, що я повідомлю його про будь-які зміни. Я задоволений його діями і прохаю продовжувати утримувати поляків у напруженні і надалі.
– Слухаю тебе, козацький гетьмане, і обіцяю передати все мурзі якнайскоріше.
І батир помчав схилом могили так само швидко, як хвилину тому мчав посланець Кривоноса.
– Пан полковник доповідає вашій ясновельможності, що готовий напасти на ляхів за першим же гаслом вашої ясновельможності, – доповідав джура Нечая.
– Пан військовий суддя супроводжує лядський ар'єргард, тримаючи його в постійному напруженні, – кричав збуджений битвою та швидким чвалом запорожець, присланий Омельком.
Доки все за сценарієм, що його написав Хмельницький, і Потоцький прямує прямісінько до розставленої для нього пастки. Та не може дозволити собі благодушного настрою гетьман. Не час ще. Поляки досі ще сильні. Вони справно відбивають атаки і спокійно відходять.
– Скажи Омелькові, запорожцю, щоб посилив натиск. Аби в панів-ляхів земля під ногами горіла! Нехай не жалкує сил – тепер багато в чому на нього покладено завдання довести Потоцького до байраку!
Помчав і запорізький посланець, поспішаючи донести своєму отаману наказ гетьмана. Доповів і полковник Криса, надіславши джуру – він слідує на відстані трьохсот сажнів від возів лівого флангу, готовий за наказом гетьмана будь-якої миті кинути в бій своїх козаків.
Близько півдня, у час, коли сонце, вкоротивши тіні від хоругви та бунчука, завмерло в зеніті, передові польські частини підійшли до порослої лісом улоговини і, відстрілюючись від татарських чамбулів і козаків Омелька Деривуха, прискорили рух своїх колон, сподіваючись, що зарості густого підліску зашкодять атакам комонних нападників. Хмельницький ударив коня острогами і почав з'їздити з могили, де простояв увесь час від початку переслідування ворожого табору. Тепер його місце було там, серед чагарників Горохової Діброви, поряд з козаками. За ним кинулися бунчужний і хорунжий, військовий осавул, джури і сурмачі.
Табір Потоцького, збільшуючи швидкість пересування, входив до Горохової Діброви. Тепер татари не могли допікати полякам із флангів – ліворуч від ваґенбурґу, всього за півсотні сажнів від крайніх возів, лежало болото, блакитними калюжками, зеленими купинами і розсипами жовтих болотяних квітів сягаючи скільки бачило око. Праворуч, теж зробивши неможливими комонні атаки, здіймалися високі, порослі невисокою травою кручі, на яких подекуди вітри та дощі зірвали тонкий шар наносних порід, оголивши пориті струмочками весняних вод скальні