Ордер на любов (збірник). Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
підосавула Вихреста, а він же до старшини належить, ножем штрикнув і тепер десь переховується на Кальміусі!
– Тарас того й штрикнув, що Вихрест його в мішку хотів утопити.
– О! О! Ти й про це відаєш? Хто ж тобі про таке сказав?
– Сорока на хвості принесла…
– Я тій сороці хвоста видеру! Затям: як спіймаємо Тараса, а ми його таки спопадемо, так на Січ відправимо і там його в секвестор посадять. Або й у пушкарні до гармати ланцюгом прикують. А ти… Ти й думати про нього забудь! Того відьмака чекає сувора кара. Без роду, без племені, збіглий хлоп!.. Ми його на Січі прийняли, обігріли, в найдальшій паланці заховали, аби пан його не знайшов, а він… Замість того, щоб дякувати, отаке затіяв? Та він же і не козак. Поспільство всього лише! Найманий робітник. І козаком йому стати й не світить. А після того, як з ножем на підосавула кинувся й поготів! Ото віддавайся за сотника і будеш щаслива.
– Тату, не буде в мене щастя з нелюбом!
– Знову своєї заспівала! Нашій бо пісеньці кінця не буде! Як та сорока заскрекотіла на тину: нелюб, нелюб, нелюб!.. Сьогодні нелюб, а завтра, дивись, і люб. У житті й не таке трапляється. Та й мені краще знати, де твоє щастя, дівко. Слухай мене в оба. – Спинився, мовби аж подобрів, лице лагіднішим стало: – Уже прибули в нашу слободу пани-свати од полковника Самарського. Двоє старшин. А з ними – десяток козаків для охорони. Зупинилися вони в нашого пана полковника. Відпочинуть з дороги, а завтра й до нас прибудуть. Тебе сватати. Десь так, поснідавши, і з'являться. До обіду ми із сим ділом і впораємося та й засядемо під шовковицею біля столу. Отакечки. Тож ти вже сьогодні починай чепуритися, прибиратися. Щоб на завтра була… була козир-дівка! О! Я про це вже й Соломії велів. Вона тобі допомагатиме, підкаже, що та як. То така молодиця, що всі жіночі чари знає. По собі відаю… – Осавул збагнув, що бовкнув зайве і вдав, що закашлявся. – Кхе-кхе… То їсть, на Соломію у всьому покладайся. Та раненько ляж сьогодні бай-бай. На боковеньку значить, – далі осавул заливався чи не солов'єм. – Щоби завтра, виспавшись та вилежавшись, була свіжа й бадьора, і щоби в очах твоїх радість світилася! Коли свати прибудуть до нас, то зазвичай почнуть щось там плести про куницю, по сліду якої вони йдуть чи не з самої Туреччини або ж Німеччини і що, мовляв, слід той до нас привів, то я і велю челяді погукати куницю-красну дівицю… Аби ти вийшла та піч, як і годиться колупала. А потім рушники Соломія подасть і ти будеш старостів в'язати. Тіко, як почнем тебе гукати, куницю, красну дівицю, щоби ти не вибігала прожогом, ось, мовляв, і я. А щоби трохи мовби покомизилася. Щоби тебе подовше пошукали – такий звичай. Тому тобі сховатися треба гарненько, а челядь тебе й шукатиме – уторопала?
– Авжеж, уторопала. Що ж тут невтямки. Сховаюся, тату. Ой кріпко сховаюся! Будете мене шукати!
– От і добре, от і славно! Ховайся гарненько, щоби тебе шукали трохи й шукали. Щоби аж свати занепокоїлися, а тоді ти й з'явишся. А тепер іди до Соломії та й починайте, що там треба починати в сьому непростому дійстві. А я зі свого боку займуся, аби було чим сватів пригощати та яствами і питієм їх чудувати…
А з думки