Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли
Читать онлайн книгу.
(1289). Оскільки місто залюднювалося й багатіло, довелося розбудовувати кільце міських мурів до теперішніх меж. Перший міський мур охоплював лише простір від Старого мосту до Сан Лоренцо.
XII
Війни поза містом і мир у самій Флоренції звели внівець міські партії гібеллінів і гвельфів. Залишалася непримиренною сама ворожнеча, цілком природна для всіх держав, ворожнеча між вельможами та народом, бо народ хоче жити законами, а вельможі намагаються ним верховодити, і тому погодитися їм між собою годі. Поки гібелліни викликали в усіх страх, ця ворожнеча не виходила наяв, але тільки-но вони зазнали поразки, вона одразу ж далася взнаки. Дня не минало, щоб когось з пополанів не було скривджено, загладити цю кривду закони і магістрати були безсилі, бо кожен нобіль з допомогою родичів і приятелів міг легко тягатися з пріорами і капітанами. Тоді найдужчі цеховики, щоб покласти край таким неподобствам, ухвалили, щоб кожна новообрана Синьйорія призначала гонфалоньєра правосуддя, мужа з пополанів, якому б давалася тисяча озброєних чоловіків з приписаних до двадцяти цехових загонів і який з їхньою поміччю і під своєю корогвою чинив би правосуддя щоразу, як його запросять пріори чи капітани. Першим гонфалоньєром обрано Убальдо Руффолі (1293). Він розгорнув свою корогву і зруйнував дім Галетті за те, що хтось із їхніх родичів убив у Франції свого пополана. Цехи могли легко запровадити такий лад через те, що нобілі завжди гризлися між собою, і до них дійшло, як їх узято під зябра, лише тоді, коли побачили усю крутість заходів проти них. Спочатку вони перелякалися непомалу, але скоро вернулися знову до безчільності, бо мали в Синьйорії свою руку і легко могли перешкодити гонфалоньєрові справляти своє урядування. Крім того, позивач мав приводити свідків учиненої йому кривди, але нікого, хто зголосився б свідкувати проти нобілів, не знаходилося. Отож незабаром Флоренція повернулася до тих самих надуживань, і пополани зазнавали, як і раніше, кривди від знаті, бо судочинство точилося повільно, а присуди не виконувалися.
XIII
Пополани не знали, на яку ступити, доки Джано делла Белла, чоловік панського ложа, але палкий поборник свободи рідного міста, не підняв цехових ватажків на міські реформи. За його намовою вони вирішили, що гонфалоньєр повинен засідати разом з пріорами і мати під своєю орудою чотири тисячі людей. До того ж нобілів позбавили права належати до Синьйорії, зробили родичів лиходія запізваними й ухвалили, що для присуду у справі досить того, що всі про злочин знають. Ці закони, названі Установами справедливості, дали народу велику перевагу, але породили люту зненависть до Джано делла Белли: потентати не могли подарувати йому знищення їхньої зверхності, а багаті пополани були заздрісні, бо їм здавалося, що влада його надмірна. Як на те, трапилася відповідна нагода, волею фортуни пополан поліг у бійці, де брало участь багато нобілів і серед них месер Корсо Донаті. Це був зух над зухами, тому смертовбивство приписано йому.