.
Читать онлайн книгу.
що історик здатен краще зрозуміти дух нинішньої доби, аніж люди, яким довелося в ній жити? – скептично підняв брови Метью.
– Так, – відказала я, наїжачуючись. – Часто саме так і буває.
– Не те казала ти сьогодні вранці, коли не могла второпати, чому в домі немає виделок, – зауважив він. І дійсно: я все перерила догори ногами, доки Метью не пояснив мені, що це кухонне приладдя ще не набуло в Англії широкого вжитку.
– Сподіваюся, ти не один з тих, хто вважає, ніби історики тільки й здатні, що запам’ятовувати дати й розкопувати невідомі факти, – парирувала я. – Моє завдання як історика – зрозуміти, чому в минулому трапилася та чи інша подія. Коли щось відбувається перед твоїми очима, то причини зрозуміти важко, а ретроспективний погляд дає можливість побачити ширший контекст.
– Тоді можеш розслабитися й не турбуватися, бо ти маєш і знання, і ретроспективу, – мовив Метью. – Я розумію твої побоювання, Діано, але запрошення вдовиці Бітон – правильне рішення. «Обговорення завершене» – прозвучало в його інтонації.
– У 1590-х роках траплялися нестачі харчів, і люди не мали впевненості в майбутньому, – сказала я. – І це означає, що люди шукають офірних цапів, щоб вилити на них злість за лихі часи. Може, твої приятелі ще не знають цього, але теплокровні звідниці й повитухи зараз дуже бояться, що їх звинуватять у відьмацтві.
– Я – найвпливовіша людина у Вудстоці, – заявив Метью, беручи мене за плечі. Тому ніхто й ні в чому тебе не звинуватить.
Його зарозумілість вельми здивувала мене.
– Я тут чужа, а вдовиця Бітон нічим мені не завдячує. Якщо я почну привертати до себе допитливі погляди, то стану наражати її на велику небезпеку, – відказала я. – Перш ніж вдаватися до її допомоги, я маю щонайменше сприйматися оточенням як знатна жінка Єлизаветинської доби.
– Ми не можемо витрачати на це час, Діано, – різко кинув Метью.
– А я й не прошу тебе терпляче чекати, поки я навчуся вишивати й варити варення. Але я маю рацію. – Я кинула на нього похмурий погляд. – Можеш кликати свою всезнайку. Але потім не дивуйся, якщо з цього не вийде нічого доброго.
– Довірся мені, – сказав Метью, схиляючи свої губи над моїми. У його очах з’явився мрійливий вираз, і я відчула, як загострився його інстинкт переслідувати жертву та силоміць підкоряти її. Йшлося не лише про чоловіка шістнадцятого сторіччя, який бажав узяти гору над своєю дружиною, йшлося також про вампіра, що хотів упіймати відьму.
– Не вважаю, що суперечки підсилюють статеве бажання, – зауважила я, відвертаючи голову. – Однак Метью явно був протилежної думки. І я відсторонилася на кілька дюймів.
– А я й не сперечаюся, – ніжно відказав Метью, наближаючи свої вуста до мого вуха. – Це ти зі мною сперечаєшся. І якщо ти гадаєш, дружинонько, що я коли-небудь доторкнуся до тебе, коли буду в гніві, то ти глибоко помиляєшся. – Пришпиливши мене своїм поглядом до ліжка, він схопив свої бриджі. – Піду донизу. Може, там хтось іще не спить