Сповідь відьом. Тінь ночі. Дебора Гаркнесс
Читать онлайн книгу.
те, що не розповів мені заздалегідь, які у тебе друзі!
Спершись на лікоть я подивилася на нього згори вниз. – Знаменитий драматург Крістофер Марлоу. Джордж Чепмен, поет і науковець. Математик і астроном Томас Гарріот, якщо я не помиляюся. А внизу на нас чекає граф-чаклун!
– Уже не пам’ятаю, коли Генрі заробив це прізвисько, але його так ще ніхто не називає. – На обличчі Метью з’явився вираз веселого здивування, від чого я розлютилася іще більше. – Нам бракує лише сера Волтера Рейлі – і ми матимемо в себе «Школу ночі» у повному складі, – мовив Метью і визирнув у вікно, коли я згадала про цю легендарну групу радикалів, філософів та вільних мислителів. Томас Гарріот. Крістофер Марлоу. Джордж Чепмен. Волтер Рейлі. І…
– А ти тут хто, Метью? – Я не здогадалася спитати його про це раніше, іще до нашої мандрівки у минуле.
– Метью Ройдон, – відповів він, злегка схиливши голову, немов представляючись. – Поціновувач поетичних талантів.
– Історикам про тебе майже нічого не відомо, – ошелешено сказала я. Метью Ройдон був найзагадковішою постаттю серед тих, кого пов’язували з не менш загадковою групою «Школа ночі».
– Тепер, коли ти дізналася, хто такий Метью Ройдон, тобі, мабуть, стане нецікаво.
– Моєї цікавості вистачить на все життя. Міг би й попередити мене, перш ніж отак взяти й несподівано занурити мене в це середовище.
– І що б ти зробила в такому разі? Нам і так ледь вистачило часу вдягнутися, а про якісь попередні дослідження й мови не могло бути. – Метью сів у ліжку і, змахнувши ногами, поставив їх на підлогу. Я пожалкувала, що часу на інтим у нас не залишилося. – Та не переймайся ти так, Діано. Вони просто звичайні люди, і все.
Та хоч що б там не казав Метью, але не було в тих чоловіках нічого звичайного. «Школа ночі» сповідувала єретичні погляди, глузувала з розбещених та корумпованих придворних королеви Єлизавети і насміхалася з інтелектуальних претензій церковних та університетських кіл. «Божевільна, нечестива й небезпечна для розуму» – ця фраза напрочуд добре характеризувала групу «Школа ночі». У ніч на Гелловін ми прибули не на милу ностальгійну зустріч старих друзів. Ми потрапили в самісіньке осине гніздо, де плелися інтриги Єлизаветинської доби.
– Ти не можеш сподіватись від мене безпристрасності, коли знайомиш з людьми, яких я вивчала все своє доросле життя. Особливо, якщо зважити на те, якими відчайдушними та нерозсудливими здатні бути твої друзі, – зауважила я. – Томас Гарріот є одним із найвидатніших астрономів своєї доби. Твій приятель Генрі Персі – алхімік.
П’єр, добре знаючись на жіночій психології, відчув, що я ось-ось зірвуся, і швиденько кинув моєму чоловікові чорні бриджі, щоб він не зостався голоногим у ту мить, коли вибухне мій гнів.
– І Волтер із Томом теж алхіміки, – сказав Метью, почухавши підборіддя й проігнорувавши кинуту йому одіж. – Кіт також бавиться цим, але без особливого успіху. Спробуй не зациклюватися на тому, що ти про них знаєш, бо, скоріш за все, ці відомості все одно хибні. І будь обережніша