Гомоніла Україна,

      Довго гомоніла,

      Довго, довго кров степами

      Текла-червоніла.

      І день, і ніч ґвалт, гармати;

      Земля стогне, гнеться;

      Сумно, страшно, а згадаєш —

      Серце усміхнеться.

      Місяцю мій ясний! З високого неба

      Сховайся за гору, бо світу не треба;

      Страшно тобі буде, хоч ти й бачив Рось,

      І Альту, і Сену, і там розлилось,

      Не знать за що, крові широкеє море.

      А тепер що буде! Сховайся ж за гору;

      Сховайся, мій друже, щоб не довелось

      На старість заплакать…

      Сумно, сумно серед неба

      Сяє білолиций.

      Понад Дніпром козак іде,

      Може, з вечорниці.

      Іде сумний, невеселий,

      Ледве несуть ноги.

      Може, дівчина не любить

      За те, що убогий?

      І дівчина його любить,

      Хоч лата на латі.

      Чорнобривий, а не згине,

      То буде й багатий.

      Чого ж смутний, невеселий

      Іде – чуть не плаче?

      Якусь тяжку недоленьку

      Віщує козаче.

      Чує серце, та не скаже,

      Яке лихо буде.

      Мине лихо… Кругом його

      Мов вимерли люде.

      Ані півня, ні собаки:

      Тілько із-за гаю

      Десь далеко сіроманці

      Вовки завивають.

      Байдуже! Іде Ярема,

      Та не до Оксани,

      Не в Вільшану на досвітки —

      До ляхів поганих

      У Черкаси. А там третій

      Півень заспіває…

      А там… а там… Йде Ярема,

      На Дніпр поглядає.

      «Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!

      Багато ти, батьку, у море носив

      Козацької крові; ще понесеш, друже!

      Червонив ти синє, та не напоїв;

      А сю ніч уп’єшся. Пекельнеє свято

      По всій Україні сю ніч зареве;

      Потече багато, багато-багато

      Шляхетської крові. Козак оживе;

      Оживуть гетьмани в золотім жупані;

      Прокинеться доля; козак заспіва:

      „Ні жида, ні ляха“, а в степах Украйни —

      О Боже мій милий – блисне булава!»

      Так думав, ідучи в латаній свитині,

      Сердега Ярема з свяченим в руках.

      А Дніпр мов підслухав: широкий та синій,

      Підняв гори-хвилі; а в очеретах

      Реве, стогне, завиває,

      Лози нагинає;

      Грім гогоче, а блискавка

      Хмару роздирає.

      Іде собі наш Ярема,

      Нічого не бачить;

      Одна