Евотон: трансформація. Андрій Крижевський
Читать онлайн книгу.
тому удочерили батьки американки.
– Не варто, Кеті, – з розумінням і вдячністю відповіла японка. – Система не працює й дає збої. Ти ж сама бачиш, що ніякого зближення не відбувається.
– Але ж я – зі старого покоління… – проникливо відказала Кетрін.
– Таких, як ти, – неймовірно мало. Он, глянь праворуч! Бачиш, як вони стоять і уїдливо шкіряться на нашу групу. Уявляю, що їм наговорили їхні батьки. А дорослі!.. – Айюмі підняла руку й торкнула те місце, куди нещодавно вдарила вчителька.
– Що, болить? – розреготався хтось з хлопців, який проходив повз них.
– Не твоя справа, довбню! – нервово відповіла Кетрін. – Абсідеумів на вас бракує!
– Кеті! Облиш! – заспокійливо попросила сестра. – Не дай Боже, щоб вони повернулися!
– Як ти? – запитав хлопчик, що підійшов.
– Дякую, Майкле. Дурня ще та!
Айюмі дбайливо дістала й передала йому якийсь зошит. Хлопчик узяв його й поглянув у бік дітей, що стояли навпроти.
– Кумедно!
– Що? – запитала Кетрін.
– Я відчуваю себе як homo sapiens[1], що стоїть перед afarensis[2]… Місіс Плез[3] відпочиває!
Всі троє засміялися. З групи дітей навпроти вийшли троє найогрядніших хлопчаків, яким не сподобався їхній сміх, з відверто недоброзичливими намірами.
– Що, чверть від ста, вам мало запотиличників дали? – вороже запитав один з них.
Майкл зробив два кроки їм назустріч, перегородивши шлях до дівчаток. Найбільший хлопчак підійшов до Майкла впритул і грізно подивився йому в очі:
– Що, чверть від ста, отримати хочеш, задрипанцю?
Інший хлопчисько підскочив до захисника і штовхнув його ногою ззаду. Майкл, не втримавши рівноваги, врізався у третього здорованя, який зі злісним сміхом відштовхнув його назад.
Почувши крики, із-за спин переляканих дівчаток вибігли декілька хлопчиків. Отримавши сильний запотиличник, Майкл скрикнув і мимохіть простягнув руки вперед, а його очі зажевріли червоним світлом. Нападники з жахом у очах і боягузливим виском пригнулися. Хлопчики, що підбігли, вчинили так само, як Майкл.
– О боже! – закричала місіс Керрінгтон, пробираючись крізь скупчення дітей. – Майкле, опусти руки, милий! – вона нагнулася й обійняла його. Сяйливі очі згасли.
– Місіс Керрінгтон, він хотів евотонувати нас! – заскиглили школярі, випроставшись.
– І правильно! – втрутилася Кетрін. – Жаль, що не вийшло!
– Кеті! Замовкни! Тримай себе в руках! А ви, шибеники, зайдете після уроків до мене в кабінет!
– Але місіс Керрінгтон.
– Без «але»! Розійтися всім! І ви теж, захисники! – строго звернулася вона до хлопчиків, що підбігли на допомогу. – Майкле, евотонування – не жарти! Адже ти повинен це розуміти, як ніхто інший.
– Пробачте мене, будь ласка, – винувато вибачився школяр.
– І я муситиму повідомити про цей інцидент вашим батькам! – строго звернулася вона до дітей.
Надвечір’я.
Людина розумна (лат. Homo sapiens) – вид роду Люди (Homo). У кінці верхнього палеоліту (близько 40 тисяч років тому) залишався єдиним представником сімейства гомінідів.
Австралопітек афарський (лат. Australopithecus afarensis) – вимерлий вид австралопітека з родини гомінідів, що жив близько 4 мільйонів років тому.
«Місіс Плез» – всесвітньо відомий череп самки австралопітека африканського (вимерлого виду з сімейства гомінідів, який мешкав близько 3, 5–2, 4 мільйонів років тому).