29

      Насправді ж погодилася вона не так вже й швидко. Цій фразі передував досить-таки примітний діалог, що його Копонешро (певно, через надмірну схвильованість) просто забув. Що ж, пробачимо злодієро Потеру цей дрібний грішок, але це аж ніяк не означає, що ми відмовимо собі у задоволенні скрадливо припнути (за прикладом Янґ-Ола) вухо до щілинки у дверях і, затамувавши подих, сповна насолодитися невидимим проникненням у чужі таємниці. Безперечно, розмова Копонешро із Юті варта того, щоб зневажити докори сумління (якби воно з якогось дива раптом прокинулося) і підслухати її:Ти, Юті… ось що… одне слово, треба… – Що треба, Потере? – Ну це… як це… – Та кажи! – Зараз, зараз… Зажди… Ти от що… Така, значить, ситуація… – Та що сталося, Потере? – Розумієш, нашій фірмі загрожують неприємності. – Які ще неприємності? – Ну, це неважливо, які… Але великі! І тепер все залежить від тебе. – Від мене? – Від тебе. – І що ж я маю робити? – Та нічого особливого… – А все-таки? – Ну… те саме, що й зі мною… ну це… тільки не зі мною… – А з ким? – З податковим інспектором. – Янґ-Олом? – З ним… А що ж такого? – Ти вважаєш? – Розумієш… Я б нізащо, ти ж знаєш, як я тебе люблю… Але, повір, що ситуація й справді безвихідна. Цей козел уперся, мов віслюк! Думаєш, мені легко? Я ж навіть пропонував йому замість тебе дурепу Мейру,* але він і слухати не хоче! Погоджується тільки на тебе… – Що ж, якщо ти наполягаєш… – Не я, не я наполягаю! А цей примахолений! – Зрештою, яка різниця!.. Кажи, де і коли? (* І це таки правда!)