Під куполом. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
знадвору підійшов до твого вікна, ви звели свої пальці разом, але не відчули живої плоті.
Він відірвав руку, то якраз була та, котрою він перед тим витирав собі кров з носа, і побачив червоні відбитки власних пальців, вони зависли просто серед повітря. І кров на тих плямах почала сповзатися в краплини. Як воно й буває на склі.
– Святий Боже, що це може означати? – прошепотів Морський Пес.
Барбі не мав відповіді. Раніше, ніж він встиг хоч щось на це сказати, його поплескав по спині Ерні Келверт.
– Я телефонував копам, – повідомив він. Вони вже їдуть, а от у пожежній частині ніхто не відповідає. Тільки запис мені каже, що треба дзвонити в Касл Рок.
– Окей, так і зроби, – погодився Барбі. Аж тут на фермерський луг футів за двадцять від них знову впав і зник серед високої трави пасовища черговий птах. Ця подія викресала в голові Барбі думку, котра, либонь, іскрою зрикошетила від того часу, коли він ще дивився на світ крізь приціл. – А краще спершу подзвони до штабу ВПС Національної гвардії[35] в Бенгорі[36], – порадив він.
Ерні роззявив рота:
– Гвардії?
– Тільки вони можуть встановити над Честер Міллом заборонену для польотів зону, – пояснив Барбі. – І, здається мені, це треба зробити якомога швидше.
Повнісінько мертвих птахів
Шеф поліції Мілла не чув ніякого вибуху, хоча й перебував в той час надворі, згрібав листя з галявини перед своїм будинком на Морін-стрит. На капоті «Хонди» його дружини стояв портативний радіоприймач, з якого лунала релігійна музика на частоті РНГХ (повна її назва була «Радіостанція Наш Господь Христос», але молодші мешканці міста називали її просто «Радіо Ісус»). Слух він, звісно, мав уже не той, як колись. Та й хто б його мав колишнім у шістдесят сім років?
Але першу сирену, що розкраяла день, він почув; вуха в нього були налаштовані на цей звук, як вуха матері налаштовані на плач її дітей. Говард Перкінс навіть знав, котра їде машина і хто сидить за її кермом. Тільки на «трійці» та «четвірці» залишилися старі трелі, але на «трійці» Джонні Трент поїхав із пожежниками до Касл Рока, на ті їхні чортові навчання. Вони їх називають «контрольованим горінням», хоча насправді йдеться про дитячі розваги дорослих дядьків. Отже, сирена належала четвертому номеру, одному з тих двох «Доджів»[37], що в них іще залишалися, і, значить, кермувати ним мусить Генрі Моррісон.
Спершись на граблі, він нахилив голову, прислухаючись. Сирена почала віддалятися, і він знову зайнявся листям. На веранду вийшла Бренда. У Міллі майже всі звали його Дюком – прізвиськом, яке пристало до нього, ще коли він був школярем і не пропускав у кінотеатрі «Зірка» жодного фільму з Джоном Вейном[38], – але Бренда, щойно вони побралися, почала звати його інакше. Іменем, яке йому не подобалося.
– Гові, чогось вимкнулась електрика. І там щось гриміло.
Гові, для неї він завжди Гові. Немов з отого: «Трюкач Гові», «А ось і Гові», «Як життя, Гові?»[39]
ВПС Національної гвардії – окремі для кожного штату військово-повітряні підрозділи Національної гвардії США, які підпорядковуються губернаторові, і тільки під час війни чи в разі великих катастроф – напряму президентові й Конгресу.
Бенгор – третє за величиною (32 тис. мешканців) місто в штаті Мейн, порт, столиця округу Пенобскот.
«Додж» – заснована 1900 року братами Джоном і Горесом Доджами автомобільна компанія, яка з 1928 року належить корпорації «Крайслер».
Джон Вейн, справжнє ім’я Меріон Моррісон (1907–1979) – кіноактор, режисер і продюсер, символ мужності, все життя відгукувався на кличку Дюк («герцог» –
Імовірно, йдеться про рекламні ролики мічиганської компанії «Щасливий Гові» («Happy Howie’s Inc.»), яка позиціонує себе єдиним в США виробником собачої їжі з неімпортованого, натурального м’яса.