Під куполом. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
був цілком адекватним шефом поліції років двадцять тому, але тепер у нас нове століття.
Окинувши оком місце пригоди, Ренні насупився ще більше. Забагато роззяв. Їх, звісно, завжди збирається багато під час таких подій, люди полюбляють кров і руйнування. А деякі з них ніби граються в якусь потворну гру: вихиляються одне перед іншим, чи щось таке.
Потвориська.
– Ану, люди, відійдіть-но звідти! – гукнув він. Добрий голос мав для віддання наказів, гучний і впевнений. – Тут не абищо, а місце катастрофи!
Ерні Келверт – просто ідіот, у місті їх чимало, Ренні мав підозру, що в будь-якому місті їх повно, – смикнув його за рукав.
– Великий Джиме, я додзвонився до ВПСНГ, і вони…
– До кого? Куди? Про що це те белькочеш?
– Про Військово-повітряні сили Національної гвардії!
Чим дальш, тим гірше. Хтось грається в ігри, а цей дурень телефонує до…
– Ерні, навіщо ти їм дзвонив, заради Бога?
– Бо він сказав… той хлопець сказав… – А втім, Ерні не міг до пуття згадати, що саме сказав йому Барбі, отже, провадив далі: – Ну, коротше, полковник з ВПСНГ вислухав усе, що я йому розповів, а тоді з’єднав мене з офісом Служби національної безпеки в Портленді. Отак просто напряму і з’єднав!
Ренні ляснув собі по щоках обома долонями, як це з ним часто траплялося у роздратуванні. Цей жест робив його схожим на Джека Бенні[52], тільки холодноокого. Як і Бенні, Великий Джим теж час від часу розповідав анекдоти (пристойні). Він жартував, бо торгував автомобілями, а також тому, що знав – від політиків очікують жартів, особливо, коли наближаються вибори. Тому він завжди мав невеличкий, потроху поновлюваний запас того, що він сам називав «забавками» (як ото кажуть «Ну що, хлопці, хочете почути забавку?»). Він запам’ятовував їх, як турист у чужій країні завчає корисні фрази типу «Де тут у вас туалет?» або «Чи є в цьому селищі готель з інтернетом?».
Але зараз він не жартував.
– Служба національної безпеки! Заради якого такого нікчемашного дідька? – Слово нікчемашний було улюбленим епітетом Ренні.
– Бо той хлопець сказав, що щось перегородило дорогу. І так воно й є, Джиме! Щось таке, чого не можна побачити! Люди можуть на нього спертися! Бачиш? Оно, вони якраз саме це й роблять. Або… якщо кинути туди камінь, камінь відскочить! Дивись!
Ерні підняв камінь і пожбурив. Ренні не завдав собі клопоту подивитися, куди той полетів; він був певен, якби камінь поцілив когось з тих зівак, пролунав би крик.
– Лісовоз врізався в нього… у це казна-що… і літак також! А ще той хлопець сказав мені, щоб я…
– Не жени так. Про якого це хлопця ми говоримо?
– Молодий такий, – втрутився Рорі Дінсмор. – Він ще куховарить у «Троянді-Шипшині». Якщо замовиш помірно просмажений гамбургер, саме такий і отримаєш. Мій тато каже, що непережарені гамбургери майже ніде не готують, бо ніхто не вміє, але цей хлопець знає як. – Його обличчя розпливлося у надзвичайно солодкій усмішці. – А я знаю його ім’я.
– Стули
Джек Бенні (Бенджамін Кубельський, 1894–1974) – комік, один із найпопулярніших акторів американського радіо, кіно і телебачення ХХ ст.