Мiстер Мерседес. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
ми падаємо»[81]…
– Навіщо чекати?
– Знову райпрокуратура, – каже Піт. – Принеси Даяні Довбні шматок м’яса, вона скаже: «Підсмаж, а якщо буде недорум’янений, я відішлю його геть».
– Але ж ви його вже пришпилили.
– Я куплю тобі нові колеса з білими боковинами, якщо ВайЕй Цицьки ще до Четвертого липня не опиниться в окружній, а у в’язниці штату раніше, ніж настане Різдво. Дейвіс і Парковий ґвалтівник можуть забрати трохи більше часу, але ми їх впіймаємо. Хочеш десерт?
– Ні. Так. – Офіціанту він каже: – У вас є ще той ромовий торт? З чорним шоколадом?
Офіціант виглядає ображеним:
– Так, сер. Завжди.
– Мені порцію, будь ласка. І каву. Піте?
– Я вдовольнюся рештою пива. – Кажучи це, він наливає собі з глека. – Ти впевнений щодо того ромового пирога, Біллі? Ти, схоже, набрав кілька фунтів відтоді, як я тебе востаннє бачив.
Це правда. Ходжес їсть на пенсії залюбки, але тільки в останні пару днів йому дійсно почала смакувати їжа.
– Я зважую, чи не стати «Хранителем ваги»[82].
Піт киває.
– Йо? Я зважую, чи не стати священиком.
– Та ну тебе нахер. А як там щодо Мерседес-Кілера?
– Ми все ще опитуємо мешканців того району, де жила Трелоні – фактично, саме там і перебуває зараз Ізабель, – але мене б дуже вразило, якби вона чи хтось інший натрапив на живий слід. Іззі не стукається в жодні двері, в які ми по півдесятка разів уже не стукалися раніше. Той парубок украв шикарну бричку Трелоні, виїхав з туману, зробив свою справу і знов заїхав у туман, кинув машину, а далі… нічого. Не кажи навіть про ВайЕй Цицьки, насправді це цей Мереседесівець удачливий, як той чорт. Якби він спробував утнути цей свій трюк бодай на годину пізніше, там уже перебували б копи. Для контролювання натовпу.
– Знаю.
– Ти гадаєш, що й він це знав, Біллі?
Ходжес похитує туди-сюди долонею, показуючи, що тут важко щось сказати. Можливо, якби він вв’язався з Містером Мерседесом в розмову на тому вебсайті «Блакитна Парасолька», то запитав би.
Цей смертоносний мудак міг втратити керування машиною, коли почав збивати й давити людей, але цього не трапилося. Німецька інженерія – найкраща в світі, так каже Ізабель. Хтось міг би вискочити на капот і заблокувати йому бачення, але ніхто цього не зробив. Під машину міг залетіти й застрягти там якийсь зі стовпчиків, що тримали стрічку «НЕ ПЕРЕТИНАТИ», але й цього не трапилось. А ще хтось міг його побачити, коли він поставив машину за тим складом і вже без маски вилазив з неї, але й там його не бачив ніхто.
– Тоді було п’ята двадцять ранку, – нагадує Ходжес, – та навіть й опівдні у тому місці майже так само пусто.
– Бо зараз рецесія, – мовить задумливо Піт Гантлі. – Йо, авжеж. Можливо, половина людей, які раніше працювали у тих складах, стояли перед Міським Центром, чекаючи початку того проклятого ярмарку робочих місць. Не сахайся іронії, це корисно для кров’яного тиску.
– Отже, ви нічого не маєте.
– Справа мертвіша мертвого.
Приносять
«Angel, Angel, Down We Go» – тематична пісня з однойменного «кислотно-психоделічного» фільму 1969 року (інша назва «Культ проклятих»), яку виконував актор і співак, лідер американського рок-гурту «The Wild Ones»» Jordan Christopher (1940–1996); 1988 р. фільм надихнув екс-лідера рок-гурту «The Smiths», британського співака Morrissey на створення власного хіта: «Янголе, янголе, ми падаємо разом, не забирай цієї ночі в себе життя…»
«Weight Watchers» – заснована в Нью-Йорку 1963 р. компанія, яка пропонує різноманітні продукти й індивідуально-гуртові програми (проводяться зустрічі для обміну досвідом, як у «Анонімних Алкоголіків») для схуднення; наразі працює в 30 країнах.