Доктор Сон. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
стане одною з нас?
– Кажи «так», – підказала Роза.
– Т-так, – спромоглася Енді. Серце в ній вже не билося; воно бриніло, як струна.
Роза повернула вентиль на своєму балоні. Почулося тихе, покаянне зітхання і вилетіла хмарка сріблястої імли. Замість того щоб розвіятися на легкому вечірньому вітерці, вона просто зависла над балоном, ніби чекаючи, поки Роза нахилиться, зшилить оті її чарівливі коралові губи і делікатно подує. Хмарка імли – трохи на вигляд, наче той клубок, в яких містяться діалоги у коміксах, тільки наразі в ньому не було жодних слів – попливла, поки не зависла над оберненим вгору обличчям і широко розплющеними очима Енді.
– Ми Вузол, і ми тривкі, – проголосив Дідо Флік.
– Саббатха ханті, – відгукнулися решта.
Імла почала знижуватися, дуже повільно.
– Ми обрані.
– Лодсам ханті, – відгукнулись вони.
– Дихай глибоко, – сказала Роза і ніжно поцілувала Енді в щоку. – Я зустріну тебе на іншому боці.
«Можливо».
– Ми щасливці.
– Каханна різоне ханті.
А тоді всі разом:
– Ми Правдивий Вузол, і ми…
Але на той момент Енді вже їх не чула. Срібляста хмарка сіла їй на обличчя, і якою ж вона була холодною, холоднющою. Коли Енді зробила вдих, та мрячна штука ожила і почала кричати всередині неї. Якась дитина, явлена із туману, – вона не знала, чи то був хлопчик, чи дівчинка, – борсалася, намагаючись вибратися, але хтось різав. Це Роза різала, в той час як решта, стоячи тісним колом (вузлом) навкруг неї, світили десятками ліхтариків, осяваючи це уповільнене мордування.
Енді спробувала підхопитися з шезлонга, але в неї вже не було тіла, яким вона могла б підхопитися. Її тіло пощезло. На його колишньому місці лишився тільки біль у формі людського єства. Біль помираючої дитини і її власний.
«Наберися його, – ця думка була наче холодна ганчірка, прикладена до тієї палаючої рани, якою стало її тіло. – Це єдиний наскрізний шлях».
«Я не можу, я тікала від цього болю все своє життя».
«Можливо, й так, але ти вже цілком поза можливістю втечі. Наберися його. Проковтни його. Прийми дух або помри».
Правдиві стояли зі здійнятими вгору руками, виспівуючи древні слова: «Саббатха ханті, лодсам ханті, каханна різоне ханті». Вони дивилися, як у тому місці, де в Енді Стайнер були груди, сплющилася її блузка, як, наче закриваючи рота, зітхнула і вляглася її спідниця. Вони дивилися, як перетворилося на опалово-склисте її обличчя. Втім, очі її залишилися плавати, немов крихітні повітряні кульки на тонесеньких ниточках нервів.
«Але вони скоро теж пропадуть, – подумав Волоський Горіх. – Вона не досить сильна. Я от гадав був, що є ймовірність, що вона сильна, але я помилився. Вона може ще повернутися разів зо два, але потім її пересмалить у наступнім циклі. Не залишиться нічого від неї, крім одягу». Він намагався згадати власне Навернення, але зміг пригадати лише, що тоді був повний місяць і замість автомобільних фар світило багаття.