Доктор Сон. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
знайшов там приставленою до стіни. П’ятдесят, а може, й більше років вона ховалася за важко понівеченим залізяччям древніх крісел-візків. Ця класна дошка стала йому в пригоді. Він записував на ній імена пацієнтів хоспісу проти номерів їхніх кімнат, стираючи імена тих людей, які вже відійшли, і додаючи до списку імена нових, які щойно надійшли. Навесні 2004 року на дошці було тридцять два пацієнти. Десять містилися у «Рівінгтоні-1» і дванадцять у «Рівінгтоні-2» – це були ті бридкі цегляні флігелі обабіч будинку у вікторіанському стилі, в якому колись знаменита Гелен Рівінгтон жила й писала свої зворушливі романи під трепетним псевдонімом Жаннетт Монпассе. Решта пацієнтів містилися на двох поверхах під Деновою тіснуватою, але вигідною квартиркою в башті.
«А чи уславилася місіс Рівінгтон ще чимось, окрім написання поганих романів?» – запитав Ден у Клодет Альбертсон невдовзі по тому, як почав працювати у хоспісі. Вони з нею якраз задовольняли свою бридку звичку на майданчику для курців. Клодет – життєрадісна афроамериканка, професійна медсестра в штаті з плечима лівого півзахисника Національної футбольної ліги, – закинувши назад голову, розреготалася.
– Ще б пак! Тим, що залишила цьому місту здоровезну купу грошей, милесенький! А також пожертвувала цей дім, звісно. Бо вважала, що старі люди мусять мати таке місце, де б вони могли померти з гідністю.
І більшості з них це дійсно вдавалося у «Рівінгтон Хаусі». Ден – за асистування Аззі – брав у цьому участь. Він вважав, що знайшов власне покликання. Цей хоспіс тепер вчувався йому домом.
Вранці того дня, коли надвечір мусило відбутися святкування дня народження Абри, Ден, вставши з ліжка, побачив, що всі імена з його чорної дошки стерто. Замість них великими, хитливими літерами було написано єдине слово:
Ден ще довгенько сидів у трусах на краю ліжка і просто дивився. Потім підвівся і поклав долоню на ті літери, трохи їх змазавши, сподіваючись на сяйво. Бодай на маленьку іскру. Нарешті він прибрав долоню і, витираючи з неї крейдяний пил собі об голе стегно, промовив:
– І тобі привіт… – А потім: – Тебе часом звуть не Абра?
Нічого. Він накинув халат, взяв мило й рушник і пішов униз, до службового двомісного душу. Повернувшись назад, він підібрав знайдену при цій же дошці фетрову стирку і почав витирати те слово. На півдорозі чиясь думка
«тато каже, у нас будуть повітряні кульки»
надійшла йому, і він зупинився, чекаючи на щось іще. Утім, більше не прийшло нічого, тож він закінчив витирати дошку, а потім почав відновлювати на ній імена і номери кімнат, зазираючи до актуального на той понеділок облікового списку. Повертаючись опівдні до себе нагору, він майже очікував, що все буде з дошки стерто знову, і замість імен і номерів на ній з’явиться оте hELL☺, але все на ній було таким самим, як він його залишив.
Святкування дня народження Абри відбувалося на задньому подвір’ї Стоунів на затишному, порослому травою просторі, де тільки-но почали розквітати кілька яблунь і кизилових дерев. При підніжжі двору стояла сітчаста огорожа з