Одинадцять хвилин. Пауло Коельйо
Читать онлайн книгу.
з ним під час наступної зустрічі‚ й згадувала кожну секунду з того часу‚ коли вони були разом‚ намагаючись зрозуміти‚ що вона зробила правильно‚ а що – ні. Їй подобалося дивитись на себе як на дівчину вже досвідчену‚ дівчину‚ яка пережила і втратила велику пристрасть‚ дівчину‚ що знала‚ якого болю це завдає‚ – і тепер вона була сповнена рішучості всіма силами боротися за цього хлопця‚ за те‚ щоб одружитися з ним‚ за те‚ щоб він став чоловіком її життя‚ від якого вона народила б дітей і з яким вони жили б у будинку біля моря. Вона розповіла про це матері‚ й та сказала:
– Тобі ще рано думати про це‚ дочко.
– Але ж ви‚ мамо‚ одружилися з моїм батьком‚ коли вам було лиш шістнадцять.
Мати не захотіла пояснювати дочці‚ що її одруження стало наслідком несподіваної вагітності‚ тож послалася на добре відомий аргумент «часи тепер інші» й закрила цю тему.
Наступного дня вони пішли прогулятися в поле за містом. Трохи поговорили‚ і Марія запитала‚ чи не має він бажання вирушити в далеку подорож‚ але‚ замість відповісти‚ він схопив її в обійми і вліпив їй поцілунок.
Перший поцілунок у її житті! Скільки вона мріяла про цю мить! І краєвид навколо був саме для такого випадку – в небі літали чаплі‚ сонце хилилося до заходу‚ сухий сертан вабив своєю особливою агресивною красою‚ десь удалині лунала музика. Марія спершу вдала‚ ніби чинить опір‚ але потім обняла хлопця й кілька разів повторила те‚ що так часто бачила в кіно‚ у журналах і на телебаченні: міцно притисла губи до його губів‚ нахиляючи голову то в один бік‚ то в другий рухом напівритмічним‚ напівбезконтрольним. Відчула‚ що кілька разів язик хлопця доторкнувся до її зубів і пережила якесь надзвичайно солодке відчуття.
Але зненацька він перестав її цілувати.
– Тобі не подобається? – запитав.
Що вона мала йому відповісти? Що подобається? Звісно‚ подобається! Але жінка ніколи не має так себе показувати‚ а надто перед майбутнім чоловіком‚ інакше потім він усе життя думатиме‚ що вона надто легко на все погоджується. Тож вона визнала за краще просто промовчати.
Він знову її обняв‚ повторивши поцілунок‚ цього разу з меншим ентузіазмом. Потім відірвав свої уста від її губів‚ весь червоний‚ – і Марія зрозуміла‚ що припустилася якоїсь великої помилки‚ проте побоялася запитати‚ якої саме. Узяла його за руку‚ і вони пішли назад до міста‚ розмовляючи про щось інше‚ так мовби нічого й не сталося.
Того вечора‚ намагаючись якомога обережніше добирати слова‚ оскільки була переконана‚ що рано чи пізно хтось прочитає те‚ що вона написала‚ і не сумнівалася в тому‚ що сьогодні відбулося щось дуже важливе‚ вона занотувала у щоденнику:
Коли ми зустрічаємо когось і в когось закохуємося‚ то маємо таке враження‚ ніби весь світ радіє з нами; сьогодні я пережила щось подібне на заході сонця. А проте‚ коли ми припускаємося якоїсь помилки‚