Чотири сезони (збірник). Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
що кидав на мене погляди, обслуговуючи інших відвідувачів. Я був свято переконаний, що ці люди вивчають мене, і тієї ночі мені снився той сон – звуки, джунглі, очі.
Та коли я переїхав в Америку, то викинув усе з голови. Я ходив у кіно. Раз на тиждень вибирався кудись поїсти, в один із тих фаст-фудів, де так чисто, затишно і світло від ламп денного світла. Тут, у будинку, я складав пазли, читав романи – погані здебільшого, – дивився телевізор. Вечорами заливався алкоголем, поки не відчував, що спати хочеться. І сни мене полишили. А коли я бачу, що на мене зиркають у супермаркеті, бібліотеці чи тютюновій крамничці, то вирішую, що схожий на їхнього дідуся… чи старого вчителя… чи сусіда з містечка, яке вони покинули багато років тому. – Дивлячись на Тода, він похитав головою. – Те, що сталося в Патині, відбувалося з іншим чоловіком. Не зі мною.
– Чудово! – вигукнув Тод. – Я хочу про все це почути.
Дюссандер міцно стулив повіки, а потім повільно розплющив очі.
– Ти не розумієш. Я не хочу про це говорити.
– Але говоритимете. Бо інакше я всім розкажу, хто ви такий.
Із посірілим обличчям Дюссандер втупився в нього.
– Я так і знав, – сказав він. – Рано чи пізно почнеться вимагання.
– Сьогодні я хочу почути про газові камери, – сказав Тод. – Як ви підсмажували євреїв. – Сліпуча усмішка, широка, осяйна. – Але, перш ніж почнете, вставте зуби. Із ними ви маєте кращий вигляд, однозначно.
Дюссандер зробив усе так, як сказав йому Тод. Він розповідав про газові камери й печі, аж поки Тоду не настала пора йти додому обідати. І щоразу, коли він намагався перевести розмову на якісь загальні речі, Тод рішучо насуплювався й запитував щось, уточнюючи, щоб повернути його в колію. Дюссандер багато пив, поки говорив. І не усміхався.
Зате усміхався Тод. Його усмішок вистачало на двох.
2
Серпень 1974-го.
Вони сиділи на задньому ґанку будинку Дюссандера під безхмарним усміхненим небом. Тод вбрався в джинси, кеди та футболку Малої ліги. На Дюссандері була мішкувата сіра сорочка й безформні штани кольору хакі з підтяжками. «Бомжацькі штані», – з прихованою відразою подумав Тод. Вигляд у них був такий, наче їх витягли з коробки на задньому подвір’ї складу Армії спасіння, що в центрі міста. Терміново треба було щось робити з тим, як Дюссандер вдягався вдома. Це трохи псувало Тоду кайф.
Вони їли «біґ-маки» – Тод привіз у кошику на велосипеді, швидко крутячи педалі, щоб бургери не охололи. Тод цмулив «колу» через пластикову соломинку. Дюссандер запивав бурбоном зі склянки.
Старечий голос підіймався й опадав, шелесткий, нерішучий, іноді майже зовсім нечутний. Збляклі блакитні очі, помережані звичними червоними прожилками, постійно бігали. Сторонній спостерігач подумав би, що це дід розмовляє з онуком, й останній, імовірно, проходить якийсь ритуал посвячення, бо дід передає йому досвід поколінь.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте