Негадана зустріч

      Через ранковий серпанок Шаста нічого не міг роздивитися попереду, у долині, окрім куполів та шпилів, що здіймалися поверх туману. Та з кожним кроком туман розвіювався, підіймаючи завісу над містом. Невдовзі стало видно, що річка перед містом розділяється на два рукави, утворюючи природний острів, на якому, власне, й стоїть Ташбаан, який, мабуть, недарма вважають одним із див світу. Там, де вода билася об береги, поставали похмурі кам’яні мури, що мали стримувати повінь, зі сторожовими вежами, що їх Шаста налаштувався був підрахувати, та майже одразу ж збився з ліку. А далі, за мурами, куди не кинеш оком, пологими схилами великого пагорба аж до самої маківки, на якій виднілися дві величезні споруди: палац тісрока та храм Таша, скрізь усе було заставлено будиночками, які здіймалися тераса над терасою, вуличка за вуличкою, з’єднані вузькими звивистими провулочками та кам’яними сходами в затінку дбайливо доглянутих помаранчевих дерев, садочків на даху, балкончиків, глибоких темних арок, колонад, гострих шпилів, зубчастих бійниць, мінаретів та оглядових веж. Та коли далеко над морем визирнуло сонце, а сонячні промені, відбившись від укритого сріблом купола великого храму, засліпили Шасті очі, він аж закляк.