Брида. Пауло Коельйо
Читать онлайн книгу.
чоловіки та жінки весело сміялися і здавалися п’яними. Потім Брида побачила перед собою храми, що стояли на скелях над морем, а небо затягнули чорні хмари, з яких вилітали осяйні смуги блискавок.
Перед нею виникли двері. Важкі двері, схожі на браму давнього замку. Двері наближалися до неї, і вона відчула, що скоро зможе відчинити їх.
«Повернися звідси», – промовив голос.
– Повернися, повернися, – сказав голос у телефонній слухавці.
Голос Вікки. Брида була роздратована, адже та відволікла її від дивовижного і фантастичного видіння, щоб повернути до розмови про консьєржів та слюсарів-водопровідників.
– Зачекайте хвилину, – відповіла вона й доклала всіх зусиль, щоб повернути ті двері, але видіння розвіялося, зникло з її уяви.
– Я знаю, що з тобою було, – сказала Вікка.
Брида була майже шокована, приголомшена від подиву. Вона не розуміла, що з нею відбувається.
– Я знаю, що ти бачила, – повторила Вікка у відповідь на мовчання Бриди. – Не бійся, я більше не розповідатиму тобі про слюсаря-водопровідника. Він приходив на минулому тижні й усе полагодив.
Перед тим як покласти слухавку, вона сказала, що чекає її на домовлену годину.
Брида поклала слухавку, не попрощавшись. Вона ще довго стояла, втупивши погляд у стіну своєї кухні, а тоді її опанували конвульсивні ридання, і прийшла полегкість.
– Це був трюк, – сказала Вікка, звертаючись до наляканої Бриди, коли обидві всілися у глибокі італійські крісла. – Я розумію твої почуття. Іноді ми виходимо на якусь дорогу лише тому, що не віримо в неї. У такому разі все просто: від нас вимагається лише довести, що це не наша дорога. Та коли події відбуваються й дорога відкривається перед нами, ми боїмося йти вперед.
Вікка сказала, що не розуміє, чому люди воліють протягом усього свого життя руйнувати дороги, якими їм не хочеться йти, замість обрати серед них ту єдину, що приведе їх до якогось місця.
– Не можу повірити, що то був трюк, – сказала Брида.
Вона втратила всі рештки впевненості в собі, а її повага до цієї жінки дуже зросла.
– Видіння не було трюком. Трюком була наша розмова по телефону. Протягом тисяч років людина розмовляла тільки з тими, кого могла бачити. І раптом за якісь сто років поняття «бачити» й «розмовляти» були відокремлені. Ми вважаємо, що звикли до цього, і не помічаємо, який величезний вплив на наші рефлекси справила ця подія. Наше тіло досі не призвичаїлося до таких перемін. Практичним результатом став той факт, що, коли ми розмовляємо по телефону, ми входимо у стан, дуже подібний до певних магічних трансів. Наш розум переходить на іншу частоту, стає чутливішим до невидимого світу. Я знаю чаклунок, які завжди тримають біля телефону папір та олівець; розмовляючи з кимось, вони бездумно щось черкають на папері. Коли вони кладуть слухавку, то ті знаки, які вони нашкрябали, є, як правило, символами Традиції Місяця.
– Але чому карти таро