Вона відчула щось подібне до нападу паніки; про цього чоловіка ходили дуже різні й суперечливі чутки. Одні казали, що це наймогутніший маг серед усіх тих, кого їм доводилося знати, що він спроможний змінювати напрям вітру, розганяти хмари, застосовуючи лише силу думки. Брида, як і всі люди, була зачарована чудесами такої природи.

      Проте інші люди – люди, які мали стосунок до світу магії й відвідували ті самі курси, що їх відвідувала вона, запевняли, що це лихий чаклун, який володіє таємницями чорної магії і вбив своїми чарами одного чоловіка лише тому, що закохався в його дружину. За цей злочин він приречений блукати в лісах, хоч і є Наставником.

      «Можливо, від самоти в нього помутився розум», – подумала Брида, відчувши новий напад паніки. Попри молодість, вона вже знала, якої шкоди може завдати самота людям, а надто літнім людям. Вона зустрічала людей, які втрачали всю радість від життя, бо більше не могли боротися із самотністю і зрештою впадали в розпач, безнадійно загрузнувши в ньому. Це були переважно ті, хто вважав, що у світі більше немає місця ані для гідності, ані для слави, і лиш лопотіли без угаву, обговорюючи помилки інших. Це були люди, яких самотність перетворила на суддів, чиї вироки розліталися з вітром на всі чотири сторони світу, долітаючи до кожного, хто хотів їх слухати. То, може, і Маг збожеволів від самоти?

      Зненацька десь зовсім близько від неї почулося шарудіння, і вона аж підстрибнула, а її серце тьохнуло. Забуття, в якому вона перебувала ще кілька хвилин тому, вмить розвіялося. Вона розглянулася навколо, але нічого не змогла розгледіти. Десь у животі народився страх і хвилею прокотився по всьому тілу.

      «Мені треба опанувати себе», – подумала вона. Але хіба це можливо. Гадюки, скорпіони та інші дитячі страхи заполонили її уяву. Брида була надто настрахана, щоб відразу заспокоїтися. Перед нею виникло нове видіння: могутній чаклун укладає договір із дияволом, приносить у жертву її життя.

      – Де ви? – гукнула вона нарешті.

      Вона вже не хотіла справити враження. Єдине, чого вона хотіла, – вибратися звідси.

      Ніхто не відповів.

      – Я не хочу тут залишатися! Рятуйте! Допоможіть!

      Але їй відповів лише ліс своїми дивними звуками. Брида мало не збожеволіла від страху, вона боялася знепритомніти. Але цього робити не слід; тепер, коли вона впевнена, що його близько немає, непритомність могла б поставити її у скрутне становище. Вона повинна зберегти самовладання.

      Подумавши так, вона відчула, як у ній народжується сила, що прагне допомогти їй зберегти його. «Я не повинна кричати», – була її перша думка. Її крики могли привернути увагу інших чоловіків, які жили в цьому лісі, а чоловіки, що живуть у лісах, можуть бути небезпечнішими за хижих звірів.

      – Я вірую, – тихо повторювала вона. – Вірую в Бога, вірую в мого янгола-охоронця, що прилетів сюди зі мною й оберігає мене. Я не знаю, який він і де він, але знаю,