Проклята краса. Дарина Гнатко
Читать онлайн книгу.
варто йти їй туди, не варто занапащувати собі життя, якою б сильною не була спокуса. Вона промовчала і на річку не пішла.
2
Штовхнувши скрипучі сінешні двері, Павло увійшов до хати, кинувши похмурий погляд на сусідню хату, у вікнах якої було темно та сонно.
Не прийшла.
Невдоволення, розчарування та образа переповнювали його, коли він увійшов до хати. Галина сиділа біля столу із сорочкою та голкою в руках, проте він знав, що вона не шила, бачив це по тремтінні її пальців і гарячковому блиску очей. Петрик тихенько скиглив у колисці, марно намагаючись звернути на себе материнську увагу. Теща, Олена Миронівна, уже, певно, спала в своїй кімнаті, тому що навіть сюди було чутно, як вона смачно хропе та посвистує уві сні.
З його появою Галина рвучко підвела голову від латання й вп’ялась у його лице напруженим поглядом своїх чорних, мов терен, очей.
Похмуро глянувши на неї у відповідь, Павло, важко ступаючи, підійшов до темно-вишневої тещиної шафки з блискучою поверхнею, мовчки витягнув бутля з самогонкою, поставив на стіл, потім налив склянку, сів на лаву і моторно перелив пекучу рідину в рот, відчуваючи на собі погляд дружини, що мовчазним докором застигла поряд на стільчику. Він скривився, потім смачно захрумтів свіжим зеленим огірком, що лежав на столі. Самогон розлився всередині приємним теплом і трішки пригасив вогонь розчарування, бо він даремно прочекав Ганнусю три години, доки не зрозумів, що вона не прийде. А Павло так сподівався, так чекав, глибоко вдихаючи чисте, прохолодне нічне повітря та дослухаючись до кожного звуку, до кожного шелесту трави або листя.
Але Ганнуся так і не прийшла.
Можливо, її не пустила мати, а можливо, й сама не захотіла, красуня жорстока та насмішкувата. Зітхнувши, він знову простягнув руку до високого бутля з темного скла, але його зупинив голос дружини, що так і дзвенів від напруги.
– Гарно посиділи з Даниловичем?
Павло буркнув, не дивлячись на неї:
– Гарно.
Увечері, коли він ішов на те таємне побачення з Ганнусею, довелось бовкнути набридливій Галині, що голова Петро Данилович запросив його до себе посидіти. Ця брехня зірвалась з його вуст легко, й Галина тільки підібгала губи, а чи повірила, бо попленталась проводити. Довелось іти в бік центру, а вже звідти до річки.
Галина раптом роздратовано засичала, мов потурбована гадюка, жбурнула на стіл недолатану сорочку й скочила на ноги, войовниче блимаючи очима.
– Гарно? – перепитала вона його, розмахуючи руками. – Гарно, кажеш, Павлику? Зовсім з мене дурепу зробив, думав, що не втямлю я, куди ти нагогошився, поголившись та вбравшись у нову білу сорочку?
«Почалося», – приречено подумав Павло, тужно глянувши на порожню склянку, куди так і не встиг налити самогону. Провідала-таки, клята баба, його тугу, його тяжіння до Ганнусі.
Галина підійшла ближче.
– Ну, чого мовчиш?
Павло підвів на неї втомлений погляд.
– А що я тобі сказати?
Її очі запалали.
– А