Судний день. Ярослав Яріш
Читать онлайн книгу.
ще волове не заплачено за осінь, – відірвавши очі від книги, мовив орендар дебелому хлопу.
– Так поздихали ж мої воли, за віщо платити?
Орендар подивився на нього:
– Чим будеш лан обробляти?
– Чорт його знає.
– Можу тобі дати пару волів. Навесні порахуємося, щось віддаси з урожаю, решту – відпрацюєш.
Хлоп хмикнув:
– Нащо мені, пане, ті воли: і так годувати нічим! Усе вже віддав, голий-босий ходжу.
Аврамко ще пильніше поглянув на нього.
– То я ще тобі винен, що ти такий господар нікудишній? Навіщо тобі взагалі то поле, якщо ти його обробити не можеш? Заберу в тебе, а ти, щоб не здох з голоду, на фільварку в мене робити будеш.
Хлоп вирячився.
– Та що ви, пане, у мене ж діти дрібні!
– І дітям також роботу знайдемо. Іди. Підходь наступний і кажи прізвисько! – гукнув орендар до черги.
Козаки стали мимовільними свідками цієї розмови. Орендар раптом зауважив їх, встав, поклонився.
– Вельможне панство, прошу не затримуватись, прошу, прошу. Заходьте до господи. Гей, гевали, розступіться, дайте вельможним панам дорогу.
– Ніколи нам, – відповів Левченко і почав розглядатися навколо, а тоді зазирнув у корчму: там лише пиячили жовніри. Надворі також нікого не було, тільки якийсь хлоп носив дрова і складав під повіткою: певно, наймит.
– Тут їх нема, – впевнено мовив Левченко до своїх.
– Диви, диви, як поганець обдирає людей, – натомість промовив Гаранджа, кидаючи погляд у бік Аврамка. – Так і руки чешуться дати в пику, а ті всі папери порвати до дідьчої мами.
– Пішли, – коротко наказав Левченко і першим рушив до свого коня.
Аврамко, провівши козаків очима, покликав наступного.
– У мене все заплачено, панщина відроблена. Чого мене закликали? – відразу обурився господар.
– Прибутку не даєш.
– Що? – не второпав чоловік.
– Горілки, кажу, не купуєш. Чи ж ти не знаєш, гевале, що кожен посполитий мусить купити в державній корчмі горілку, аби дати прибуток державі?!
– Так корчма ж твоя, а не державна, – розвів руками хлоп.
Аврамко аж спаленів:
– Та що ти розумієшся, хамів сину! Не тобі, неграмотному, мене вчити.
– Чого ж неграмотний? – хлоп попався на диво впертий. – Письменний я! І горілки твоєї купувати не буду: водою занадто розбавляєш!
Орендар почервонів.
– Ах он воно що. Грамотний. Ви чули, панове, грамотний тут знайшовся!
На цей заклик із корчми вийшли жовніри, потираючи руки. Було їх четверо.
– Ти?
Чоловік вирішив стояти на своєму.
– У мене все сплачено, все відроблено…
– Ти вельми грамотний, лайдаку? – жовніри його оточили загрозливо.
– Я не лайдак, у мене все сплачено…
Однак слів більше не було, а пішов удар кулаком у лице: господар упав, зойкнувши, і злапався за обличчя. Пішли