Плисти проти течії. Хорхе Анхель Ліврага Ріцці
Читать онлайн книгу.
віки, коли розсуд і релігія утворюють одноціле. Ці золоті віки залишили нам у спадок величні пам'ятки і мудрість. Це часи, коли люди керуються розсудом і співчуттям до ближнього. Згадаймо Платона. Він вдавався до силогізмів, а втім, був людиною спочутливою, людиною, що вірила в Бога, в Богів, у надприродні сили, в оракулів, в таїнства і в знамення. Все це у ньому поєднувалося.
Бувають і інші часи, позначені жахливою порожнечею, зневірою та недомислом. Люди знову стають безбожниками й невірами. Вони не вірять не тільки в Бога; не вірять вони і своєму чоловікові, своїй дружині, своєму другові, своїй подрузі, не вірять своїй матері, своєму синові, не вірять ні в що, геть ні в що. Це тривалі моменти спустошеності, часи беззмістовності життя та сумнівів.
В історії можна виділити чотири форми або чотири моменти. В одних домінує релігія за повної відсутності розсуду; в других – розсуд за повної зневіри; в третіх – релігія і розсуд утворюють, як вершини однієї гори, одноціле; в четвертих – ані віри, ані розсуду – справжня могила. Таким чином, маємо чотири альтернативи.
Д.С.Г.: Як би ви визначили сучасний момент?
Х.А.Л.: Подібне запитання мені ставили близько року тому в Парижі на прес-конференції для представників французької преси, переважно Le Monde і Le Figaro. Мова зайшла про розсуд, і в мене спитали, яку роль він відіграє в наш час. Я вже був вельми стомився після тривалої дискусії з газетярами, тож відповів на весь Париж: «Розсуд помер». Сьогодні тут, у Мадриді, я сказав би, що релігія теж померла.
Гадаю, ми відбігли і від релігії, і від розсуду. Потенційно ми їх маємо, в кожному серці існує молільник, і в кожній голові існує мислитель. Але ми практично безпорадні, мов ті діти, що заблукали в лісі. Сьогодні ми не маємо високих ідей, а якщо й маємо, то вони не втілюються. Сьогодні у нас немає мистецтва, немає музики, які б насправді відображали, хай і не високі ідеї, а бодай наші ефемерні прагнення. Нам багато чого бракує… Либонь тому ми звертаємося до філософії, і не з ностальгії, а з метою пошуку коренів, щоб знову їх посадити, повертаємо, хай і як декорацію, фігури давніх єгипетських і грецьких Богів, згадуємо давніх філософів… Це наш пошук глибинних витоків, це наш пошук поза досяжним, поза всім тим, що ми занечистили.
Позбавлені релігії та розсуду, ми багато що занечистили. Забруднили річки, де вмирає риба, забруднили землю, повітря. Ви знаєте, наскільки чистіше повітря за містом. В містах воно забруднене, нездорове. Ми забруднили наші ліси, засмітивши їх; люди обминають пляжі. До того ж, ми калічимо своїм вихованням наших дітей, які, з нашого дозволу, споглядають сцени жаху та насильства на екранах телевізорів та в інших медіа. Де ті діти, що читають сьогодні, – такі є, але їх обмаль, – «Заснулу красуню»? Щось жахливе діється з нами. Заражені не тільки наші діти, а й старі, які бояться смерті. Замість того, щоб научати своїх онуків, що смерті не існує, вони самі нетямляться від страху… Ми всі до певної міри заражені. Ми вже не годні зрозуміло говорити про Бога. Сьогодні