Старі-старі казки. Оксана Калина
Читать онлайн книгу.
Суб’єкт що? Він теж шукатиме СВОЄ Щастя, може колись зустріне…
Казка про Золоту Акулу
Десь далеко-далеко, точніше глибоко-глибоко, на дні океану (не так уже й важливо якого саме) жила була собі Золота Акула. Прозивала її так через те, що вона мала золоте волосся (не дивуйтеся, що у Акули було волосся, далі все дізнаєтесь) і очі кольору соняшникового меду. Була вона найдобрішої душі істотою, хоча цьому ніхто не вірив – ну як же, статус акули передбачав підвищену стервозність, зубастість і ще масу неприємних з точки зору общєствєнной моралі речей. Власне, Золотій Акулі було начхати на общєствєнную мораль, бо була вона дівчиною, як зараз прийнято казати, самодостатньою. Із тих, хто вміє дати раду самій собі, тим, хто поряд і взагалі, і взагалі – в горящую ізбу, коня на скаку, і все шо далі по тексту. Та все ж іноді Золота Акула задавалась питанням: ну невже рибам та всім іншим тварям морським, а також людям повилазило, і вони не бачать, що по натурі ніяка вона не хижачка, їй би книжки писати та пісні складати, розмишлять о вєчном, а тут… Нє, Золота Акула не харчувалась людьми, упаси Господи від такого, навіть не їла ні риби, ні м’яса, бо більш за всі ласощі любила морську капусту. Вона взагалі (але це було страшенною таємницею), була акулою лише на третину. От її баба була справжньою димерською (є така розвинута місцевість у південно-західній частині океану) акулою, потім вийшла заміж за морського окуня, а їх син, Акулин батько, взагалі одружився на німфі. Зовні Акула була схожа на свою красуню маму – німфу морську: мала дві руки, дві ноги, все як у людей. Та молва про те, шо вона акулячого роду, виявилась сильнішою за всі її зовнішні принади, тож ставився до неї морський і земний народ із пересторогою.
– От чому так? – бувало, коли її сильно допікало, питала Золота Акула у своєї куми Лєни, з якою вони дружили з дитинства, – вони ж всі бігають до мене через день: Акулочко, поможи, врятуй, вилікуй, порадь. А потім на мене ж і плюються, а як зустрічають де, то роблять вигляд, шо й незнайомі.
Забула сказати: Акула була чарівницею. В менш просвящонних колах її звали по-простому – відьма морська. Хоча за все своє життя Акула нікому нічого поганого не зробила, одно рятувала, гівнюків невдячних.
Кума Лєна задумалась. Власне, питання це було риторичне і відповіді не потребувало, але кума відповідь знаходила, при чому кожен раз різну.
– Я, здається знаю в чім справа, – сказала вона, – співробітники НАСА недавно вирахували, що у небі, виявляється, є ще один знак зодіаку – змієносець.
– До чого тут це? – Акула від здивування витріщила і без того великі очі.
– Тому шо все змістилось відтепер. Ти хто раніше за гороскопом була, га? Сумирним Тільцем, який і мухи не образить, а тепер – вогняний Овен. Овни, щоб ти знала – це переможці світу, але і характерець у них, вибач, паскудний! Народ, мабуть, несвідомо відчуває це, тому така реакція.
Акула від здивування не лише очі витріщила, а й рота роззявила. Чи не двинулась, бува, кума на почві самотності, бо як розлучилась з благовірним вісім років тому, так до цих пір нікого пристойного й не знайшла. Навіть коханця не було коли завести – трьох