Мексиканські хроніки. Максим Кидрук
Читать онлайн книгу.
сидів я самотою у своїй квартирці на півночі Стокгольма, охолоджуючи нерви синюватим нічним повітрям і тремтячи чи то від безсилого шалу та розчарування, чи то від холоду. Якась глизява маса, наче тісто, масною хвилею напливла мені у голову та перемішала там усе сумбурним варивом. Вовкуваті думки аж через вуха перли.
Я думав про те, що відмова від поїздки до Мексики, як не крути, була би правильним вибором, єдиним можливим правильним рішенням. І чим більше я над усім мізкував, тим більше переконувався, що саме в цьому і полягала проблема, бо це видавалося найлегшим вибором, простим і очевидним варіантом, своєрідним пактом про капітуляцію, який доля поквапилася підсунути мені після підлого удару.
І тоді я скуйовдив волосся на голові, спересердя смачно сплюнув у кущі за вікном і ухвалив доленосне рішення. Ухвалив зопалу, згарячу, нічого не зважуючи, не задумуючись про наслідки, в принципі, так, як я ухвалював їх усе своє життя. Я підхопився з ліжка, набрав повні легені задубілого шведського повітря і твердо вголос проказав:
– Я їду до Мексики. Крапка.
Колись давно я надибав заковиристу писанину якогось зарозумілого психолога щодо того, що Овнам слід щоразу рахувати до десяти перед тим, як ухвалювати рішення. Ну, не нахаба, таке писати? Де ж ти бачив, наївний мудрагелю, щоб Овни рахували до десяти перед тим, як почати діяти? Це однаково, що примусити волохатого грізлі надсилати письмове повідомлення за добу до того, як він воліє когось розшматувати.
Варто було визначитися з рішенням – і я вмить заспокоївся. Замість бентежного тремтіння тілом прокотилася приємна і тепла дрож, розносячи по кінцівках флюїди впевненості та рішучості. Незважаючи на пізній час, я зручніше всівся на ліжку, сперся спиною на холодну стіну, вмостив на коліна ноутбук і з якимось екзальтованим задоволенням почав підшуковувати квитки за океан.
За відправну точку для подорожі я обрав, безперечно, Стокгольм. Однак зі шведської столиці прямого рейсу до Мехіко не було споконвіків, тому розпочав я з того, що окреслив європейські міста, звідкіля здійснюють дальні трансатлантичні перельоти. Таких знайшлося всього п’ять: Лондон («British Airways»), Франкфурт («Lufthansa»), Париж («Air France»), Мадрид («Iberia») й Амстердам («KLM Royal Dutch Airlines»). Лондон я забракував одразу, тому що для транзиту через Велику Британію мені потрібна була спеціальна транзитна віза, а це зайва трата часу, грошей і нервів. Ситуацію ускладнювало також і те, що чимало рейсів мали stopover[21] у Сполучених Штатах, а це мені не підходило з тієї причини, що й Велика Британія: потребував візи. Серед тих чотирьох міст, які лишилися, жоден варіант і близько не годився мені за ціною.
Мігель, котрий міг похвалитися у цьому питанні чималим досвідом, радив вишукувати авіарейси з інших європейських міст, тих, що подалі вглиб материка, і не такими крупними авіакомпаніями. Зазвичай «маленькі» компанії разом із білетом до Мексики продають квиток на свій внутрішній рейс від, скажімо, Берліна і до отого великого міста, звідки
Зупинка в дорозі з правом використання того ж білета (