Вендета по-українськи. Анатолій Сергієнко
Читать онлайн книгу.
її не взяли, бо вранці треба до школи. Засвідчила, що вчора її ніхто не підвозив, сиділа вдома, вчила уроки. Прізвищ знайомих хлопців назвати не змогла. Їх у неї троє з машинами. Як їх звуть, пам’ятає: Вадим, Славко та Ігор. Журба відзначив: дівча гарне, але не зовсім щире. Відклавши на потім вивчення Стефиного оточення, перевів увагу на власника пса Тризора. Так, справді, німецький дог десь опівночі покинув свій килимок біля ліжка і довго вовтузився біля вхідних дверей, кілька разів гавкнувши. Але він, власник, сорокарічний холостяк Петро Петрович Ярмаш не надав поведінці собаки належної оцінки. От, якби знав, що трагедія трапиться… Щось у підстаркуватому парубкові оперативника насторожило. Підсвідомо, інтуїтивно, як детектива з семирічним досвідом роботи. Що саме, він Наливайкові не міг пояснити, та й не дуже хотів, але відчував, що Петро Петрович Ярмаш не все сказав, а ще, холодні, розумні, трохи насмішкуваті очі наводили на думку детальніше ознайомитись з особистістю власника німецького дога. Втім, пана прокурора більше цікавив мешканець квартири номер сімдесят чотири – слюсар мотозаводу Микола Барбірош, який виявив труп і зателефонував до міліції. Тому Наливайко доручив слідчому прокуратури уважніше до нього придивитися, звичайно, після першочергових і нагальних слідчих дій.
Тримався чоловік напружено, раз по раз припалюючи цигарку, котра гасла, мабуть, тютюн вогкий був, і говорив плутано, трохи заїкаючись, ковтаючи кінцівки фраз. Ясна річ, не кожному випадає вранці побачити мертву людину в під’їзді свого будинку, і тому поведінка слюсаря була логічно виправданою, враховуючи його настрашений стан. Одначе переляк аж ніяк не був причиною, аби людина, відтворюючи свої почуття і вчинки, говорила інше, а простіше – брехала, не хотіла казати правду. Чому, запитав себе Юрко? Виходить, на те є якась невідома причина, котру він намагається приховати від слідчого.
– Я штовхнув двері, а вони не піддають-ться. Наче їх з того боку хтось трим-мав. Я дужче натиснув і побачив но-ноги… – детально розповідав Микола Барбірош слідчому прокуратури, а сам боровся із собою: казати про долари чи ні? Одразу не зізнався, на всі запитання відповідав по кілька разів. Потім слідчий пішов до трупа ще з двома і тим, що з відеокамерою, щось вони там міряли, писали, рахували, кишені у вбитого вивертали, двері оглядали, стіни, а його залишили на добру годину в авті, попросивши викласти все на папері. В машині – столик, папір, ручка, попільничка, усе чин-чином.
А то знову підійшов і почав мучити. Такі каверзні запитання ставить: «Чи ви сьогодні вмивалися?» – «Звісно, вмивався, не було такого дня, щоб невмиваним на роботу йшов». «А чому не голились уранці?» – «Жилетки» скінчились, нових не встиг купити».
Микола хотів додати: «І не скоро куплю, бо на хліб зарплати не вистачає. Стару бритву «Харків» думаю перебрати, бо яким дідьком голитимуся? Яке його діло, чи вмивався, голився? Ще б запитав, чи з Мар’яною цієї ночі бавився? Нудний тип, прискіпливий. Накульгує на ногу, мабуть, у якусь оказію