Мовчання ягнят. Томас Гарріс
Читать онлайн книгу.
віддав їй два журнали, з яких випадали розкріплені сторінки, три газети й кілька розкритих листів.
Коридор був тридцять ярдів завдовжки, палати розташовувалися по обидва боки. Деякі були оздоблені м’якою оббивкою, а посередині дверей – віконце для спостереження, довге й вузьке, наче стрілецька бійниця. Інші скидалися на стандартні тюремні камери з ґратами, що виходили в коридор. Кларіс Старлінг відчувала, що в камерах є люди, але намагалася на них не дивитися. Вона вже подолала половину шляху, коли чийсь голос просичав:
– Я чую, як пахне твоя пизда.
Кларіс вдала, що нічого не почула, й рушила далі.
В останній камері горіло світло. Наближаючись, вона відсунулася до лівої стіни, щоб зазирнути туди здалеку, розуміючи, що клацання підборів уже давно сповістило про її прихід.
Розділ 3
Камера доктора Лектера вдалині від інших; навпроти неї, по інший бік коридору, – нічого, крім комори, і взагалі вона унікальна з будь-якого погляду. Першу загорожу становлять ґрати, а за ними на такій відстані, що людині не дістати, натягнуто міцну нейлонову сітку – від підлоги до стелі й від стіни до стіни. За сіткою Старлінг розгледіла стіл, закріплений на підлозі болтами і завалений стосами книжок у м’якій обкладинці та паперами, і стілець із прямою спинкою, також прикручений до підлоги.
Сам доктор Ганнібал Лектер сидів, відкинувшись на своєму ліжку, й переглядав італійське видання журналу «Vogue». У правій руці він тримав оберемок сторінок і складав їх біля себе лівою. На лівиці доктора Лектера було шість пальців.
Кларіс Старлінг зупинилася недалеко від ґрат, на відстані в ширину невеликого проходу.
– Докторе Лектер.
Вона була задоволена тим, як прозвучав її голос.
Доктор відірвав очі від журналу.
На мить їй здалося, що погляд Лектера гуде, але то був тільки шум крові у вухах.
– Мене звати Кларіс Старлінг. Можна з вами поговорити?
У відстані, на якій вона зупинилась, і в її голосі явно простежувалася чемність.
Доктор Лектер замислився, притиснувши палець до зімкнутих губ. Потім неквапливо піднявся з ліжка, плавно пройшовся своєю кліткою і став перед нейлоновою сіткою, дивлячись повз перепону, наче сам обирав, де йому зупинятися.
Вона помітила, що Лектер маленький та елегантний. У його жилавих руках і долонях відчувалася сила – так само як у Старлінг.
– Доброго ранку, – привітався він, наче щойно відчинив двері у своїй оселі. У його інтелігентному голосі чулася легка металева хрипкість, можливо, від того, що голос тривалий час лишався без уживання.
У доктора Лектера бордові очі, і світло відбивається в них маленькими червоними цятками. Інколи здається, що ті цятки іскрами злітаються в самий центр. Його погляд повністю заволодів Старлінг.
Вона підійшла трохи ближче до ґрат. Волосся на руках стало дибки й напинало зсередини рукави.
– Докторе, у нас великі проблеми з укладанням психологічних портретів. Я хочу попросити вас про допомогу.
– «У нас»,