Чужинець на чужій землі. Роберт Гайнлайн
Читать онлайн книгу.
із Томом Мічемом, особистим санітаром Сміта. Тадей одним оком поглядав на прилади – і, хоча його увага була прикута до карт, помічав кожний удар серця свого пацієнта. Коли пульсуючий вогник змінився із дев’яноста двох ударів за хвилину до менш ніж двадцяти, він відкинув карти убік, скочив на ноги та швидко побіг у кімнату Сміта, а Мічем – слідом за ним.
Пацієнт плавав в еластичній оболонці на гідравлічному ліжку. Здавалося, він помер. Тадей коротко кашлянув і процідив:
– Поклич лікаря Нельсона!
Мічем відповів:
– Таксер! – і додав: – Як щодо дифібрилятора, док? Він помирає.
– Поклич лікаря Нельсона!
Санітар вибіг з кімнати. Інтерн оглянув пацієнта так близько, як тільки міг, але не торкався його. Він продовжував огляд – проте коли у кімнату зайшов старший лікар, то невпевнено відійшов, наче людина, що довго перебувала у космосі і все ще не пристосувалась до земної сили тяжіння.
– То що, лікарю?
– Дихання, температура тіла та серцебиття впали раптово… Сер, десь дві хвилини тому.
– Що ви зробили для нього – чи з ним?
– Нічого, сер. Все згідно з вашими інструкціями…
– Добре.
Нельсон коротко оглянув Сміта, а потім вивчив показники на приладах за ліжком – близнюків тих, що були у кімнаті спостереження.
– Дайте мені знати, якщо щось зміниться.
Він збирався йти. Тадей здавався наляканим:
– Але, лікарю… Він помирає.
Нельсон сухо відповів:
– Продовжуйте, лікарю. Який ваш діагноз?
– Гм… Я б не хотів говорити про вашого пацієнта, сер.
– Дурниці. Я запитав про ваш діагноз.
– Дуже добре, сер. Шок, нетиповий, можливо, – він запнувся, – але шок, що спричинить смерть.
Нельсон кивнув:
– Досить розумно. Проте це – не звичайний випадок. Розслабся, синку. Я вже бачив цього пацієнта у такому стані з півдесятка разів впродовж зворотної подорожі. Це нічого не означає. Дивися.
Нельсон підняв праву руку пацієнта і відпустив її. Рука лишилась у тому самому положенні.
– Оціпеніння? – запитав Тадей.
– Називай як хочеш. Якщо назвати хвіст ногою, це нічого не змінить. Не хвилюйся, лікарю. У цьому випадку немає нічого типового. Просто стеж за тим, щоб його не турбували, і клич мене, якщо щось зміниться.
Він поклав на місце Смітову руку.
Коли Нельсон пішов, Тадей іще раз оглянув пацієнта, похитав головою й приєднався до Мічема в кімнаті спостереження. Мічем підняв його карти і запропонував:
– Зіграємо?
– Ні.
Мічем почекав, а потім додав:
– Доку, якщо запитаєш мене, то отой, в кімнаті, зіграє в ящик іще до ранку.
– Тебе ніхто не питав.
– Мені здалося…
– Вийди та покури з охоронцями. Я хочу подумати.
Мічем знизав плечима і вийшов. Тадей відкрив нижню шухляду столу, витяг пляшку і налив собі чарку: вона мала