Ловець снів. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
у той бік, куди йшли тварини. З тривогою Піт відзначив, що крім розчарування відчув якесь гидкеньке полегшення – якби гелікоптер приземлився, він би так і не дістався до пива, а він так довго до нього йшов, збіса довго.
Через п’ять хвилин Піт уже, стоячи на колінах, обережно пробирався всередину перевернутої машини. Він швидко зметикував, що на пошкоджене коліно можна не розраховувати (воно напухло в джинсах до розмірів великого буханця хліба), і абияк вповз у засніжений салон. Усередині йому не сподобалось: усі запахи здаються надто сильними, простір затісний – все одно що влізти в могилу, причому в таку, де пахне одеколоном Генрі.
Закуплені харчі валялися по всій кабіні, але Піт навіть не подивився на хліб, консерви, гірчицю та пачку яскраво-червоних сосисок (окрім цих сосисок, у старого Ґосселіна не було нічого м’ясного). Його цікавило пиво, і виявилося, що, коли «скаут» перетворився на перевернуту черепаху, розбилася лише одна пляшка. П’яним щастить. Запах стояв сильний – та, з якої він пив, ясна річ, теж розлилась, – але запах пива йому подобався. Хоча, з іншого боку, одеколон Генрі… Господи, ну і сморід. Фу! Не набагато краще за гази божевільної тітки. Незрозуміло чому, але від запаху одеколону полізли в голову думки про гроби, могили й поховальні вінки.
– Навіщо взагалі тобі знадобилося користуватися одеколоном у лісі, старий? – запитав він уголос. Слова вилетіли з рота хмарками білої пари. І відповідь, зрозуміло, була одна: Генрі не користувався одеколоном, насправді тут був тільки запах пива. Уперше за дуже довгий час Піт подумав про гарненьку жінку, агента з нерухомості, яка загубила ключі від машини перед аптекою в Бриджтоні, і про те, як він дізнався, що вона не прийде до нього на зустріч, що їй хотілося, навпаки, тікати від нього не озираючись. Коли відчуваєш відсутній запах одеколону, це з тієї ж категорії? Цього він не знав, зате знав, що йому не подобається, як запах одеколону в його свідомості з’єднався з ідеєю смерті.
«Забудь, дурнику. Ти просто сам себе лякаєш. Дійсно бачити лінію і лякати самого себе – різні речі. Викинь це з голови і бери те, по що прийшов».
– Чудова, бля, думка! – вимовив Піт.
Магазинні пакети були не паперовими, а пластиковими, з ручками, принаймні в цьому старий Ґосселін не відстав від прогресу. Піт потяг на себе один і одразу ж відчув гострий біль при основі правої долоні. Чорт, на весь запас одна розбита пляшка, і треба ж було саме на неї напоротися! Причому рана, судячи з відчуттів, глибока. Напевне, це покарання за те, що залишив жінку на самоті. Якщо це так, він поведеться як чоловік і радітиме, що ще легко відбувся.
Зібравши вісім пляшок, він почав вибиратися назовні, але зупинився. Він що, здолав увесь цей шлях заради якихось жалюгідних восьми пляшок пива? «Ну вже ні», – пробурчав він і зібрав решту сім, навіть акуратно поклав їх у пакет, незважаючи на те що чим довше перебував у «скауті», тим моторошніше йому ставало. Нарешті він задки вибрався з машини, борючись із панічним відчуттям, що ось-ось на нього накинеться якась