Ловець снів. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
будівлі, а на порожньому майданчику, де ще видно доріжки до баз і пітчерську гірку, але хто скаже точно? У наступні роки вони нерідко вимовлятимуть ці слова, які стануть одними з улюблених фразочок їхньої юності і в їхніх вустах не матимуть якогось конкретного значення. «Хто знає?» – можливо, найближче за змістом. Або «Що вдієш?» Вимовляється зазвичай зі знизуванням плечима, усмішкою і розведенням рук.
– А ти що за лайно на паличці? – питає Бобра один із великих хлопців. На лівій руці в нього щось схоже на рукавичку для бейсболу або гольфу, коротше, щось спортивне. Майже голого хлопчиська він намагався змусити з’їсти сухе собаче лайно, яке лежало в цій рукавичці.
– Що ви робите? – з жахом запитує Джонсі. – Хочете змусити його з’їсти це? Ви що, йобнулись?
Ніс хлопця з гівняшкою в руці заліплений широким білим пластиром, і в Генрі виривається невиразний булькітливий звук – подив, змішаний зі сміхом. Усе сходиться аж занадто ідеально, чи не так? Вони прийшли сюди подивитися на передок королеви школи і, треба ж таке, знаходять тут короля школи, чий спортивний сезон, судячи з усього, закінчився з поламаним носом і який проводить час, займаючись подібними речами, поки решта команди тренується перед грою цього тижня.
Річі Ґренадо не помітив, що Генрі його впізнав, бо не зводить очей із Джонсі. Через те що той так здивувався і голос його сповнений такої непідробної відрази, Річі спочатку робить крок назад, але потім розуміє, що хлопчина, який наважився зробити йому зауваження, щонайменше на три роки молодший від нього і на сто фунтів[51] легший. Опущена рука знову піднімається.
– Я змушу його проковтнути це лайно, – говорить Річі. – Потім відпущу. А ти, сопляк, краще зараз згинь, якщо не хочеш отримати половину.
– Так, валіть на хрін звідси, – додає третій хлопець. Річі Ґренадо – здоровань, але цей іще більший – одоробло на зріст шість футів п’ять дюймів[52], із прищавим обличчям. – Поки у вас є…
– Я знаю, хто ти, – заявляє Генрі.
Погляд Річі переміщується на Генрі. Насторожений… і водночас роздратований.
– Пиздуй звідси, синку, по-доброму, я серйозно.
– Ти Річі Ґренадо. Твоя фотографія була в газеті. Як гадаєш, що скажуть люди, коли ми всім розповімо, за чим тебе застукали?
– Ви нікому нічого не розповісте, якщо жити хочете, – каже хлопець на ім’я Данкен. У нього брудно-світле пряме волосся до плечей. – Гребіть звідси, ушльопки.
Генрі не звертає на нього уваги. Він дивиться на Річі Ґренадо. Страху не відчуває, хоча й очевидно, що ці троє здорованів можуть їх стерти на порох; у серці в нього горить така лють, якої він ніколи раніше не відчував, навіть не підозрював, що здатний на таке сильне почуття. Хлопчисько, який стоїть на колінах, напевне, розумово відсталий, але не настільки, щоб не розуміти, що ці троє здорових хлопців хотіли зробити йому щось погане, зірвали з нього футболку, а потім…
Ще ніколи Генрі не був такий близький до того, щоб бути побитим, і ще ніколи йому не було до цього
100 фунтів ≈ 45 кг.
6 футів 5 дюймів ≈ 195 см.