Мізері. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
тісних лещатах болю, Пол на мить відчув гостре задоволення – он який вигляд мала перелякана Енні Вілкс. І цей вигляд припав йому до душі.
Ще одна сторінка здійнялася в повітря, проте на цій уже розповзлися тонкі пагони блакитного полум’я. Енні почала діяти. З іще одним «лишеньком» на губах вона обережно вилила відро води в жаровню. Багаття гучно зашипіло та випустило стовп пари. З’явився сморід від мокрого попелу, до якого домішався солодкий, майже вершковий запах.
Коли вона вийшла, Пол спромігся востаннє звестися на ліктях. Він зазирнув у жаровню і побачив дещо, схоже на обгорілий уламок колоди, затонулої в солоному озері.
Згодом Енні Вілкс повернулася.
Неймовірно, але вона наспівувала собі під ніс.
Вона всадила Пола та заштовхала йому до рота пігулки.
Він проковтнув ліки, ліг на спину та подумав: «Я її вб’ю».
– Їж, – долинув голос Енні, і Пол відчув пекучий біль. Він розплющив очі та побачив перед собою Вілкс. Вона вперше опинилася на одному рівні з ним, обличчям до обличчя. З кволим, байдужим подивом він зрозумів, що вперше за незліченні тисячоліття він, власне… сидів.
«До сраки!» – подумав Пол і знову міцно стулив повіки. Починався приплив. Палі сховалися під водою. Починався приплив, і, коли він закінчиться, наступного разу може вже не бути, тож він ловитиме хвилі, поки є що ловити, а посидіти він і пізніше встигне…
– Їж! – повторила вона.
За цим послідував черговий укол болю, від якого загуділа ліва частина голови. Пол заскиглив та спробував увернутися.
– Їж, Поле! Ти маєш отямитися, щоби трохи поїсти, інакше…
Дззззінь! Вухо. Вона щипала його за мочку вуха.
– Добре, – замурмотів він, – добренько! Не скуби мене, заради Бога.
Він насилу розплющив очі. Повіки були важкими, наче до них почепили цементні блоки. І тої ж миті у роті з’явилася ложка, з якої в горло полився гарячий суп. Пол почав ковтати, щоб не захлинутися.
Раптом нізвідки (найбільш грандіозне повернення на пам’яті коментатора, пані та панове!) у поле зору увірвався Хочу-Їстоньки, наче перша ложка супу пробудила нутрощі Пола від гіпнотичного трансу. Решту він проковтнув швидше, ніж Енні встигала підносити йому ложку до рота. Поки він лигав та хлюпав, голод лише посилювався.
До Пола прийшов невиразний спогад, як вона викотила геть із кімнати лиховісну димучу жаровню, а натомість вкотила дещо, що він у своєму одурманеному сутінковому стані прийняв за продуктовий візок. Подібна ідея не викликала в нього жодного подиву чи зацікавлення. Зрештою, він гостював у Енні Вілкс. Жаровня, візочки з магазинів, завтра буде лічильник з парковки чи ядерна боєголовка. Поки мешкаєш у парку розваг, забавам краю не буде.
Тоді він був поринув у забуття, але зараз збагнув, що продуктовий візок виявився складеним інвалідним кріслом на колесах. Він сидів у ньому, понівечені ноги нерухомо випросталися вперед, тіло в ділянці таза набрякло з незвички та було невдоволене своїм новим становищем.
«Вона перенесла мене, поки