Янголи не сплять. Оксана Калина
Читать онлайн книгу.
Альо! – гаркнув він у трубку, – Я тут, це ти де? А хто там вищить? Машуня? Всьо, іду назустріч.
Через деякий час друзі, а Юрко був ліпшим Сашковим другом, таким же п’яницею і прохіндєєм, поручкалися. За Юрком тремтячи, як осикове дерево, стояла, Машка. Чого, питається, вона послухалась свого придуркуватого братика і попхалась на цвинтар мало не опівночі? Бо була закохана в Сашка. Які тут ще пояснення потрібні?
– М-ш-ня, – язик у Сашка почав заплітатися після принесеної Юрком пляшки пива, – злотце! Найди мені діда. Дуже н-да.
Маша мовчки повела мужиків через могили. Зупинилась біля потрібної, тицьнула в неї пальцем.
– Ось вона, – Сашко присвітив мобілкою і задоволено крякнув.
– Вона, – підтвердила Машка, – привітайтеся з дідом і додому. Я вас прошу.
– А пом’януть? – дурачливо вип’ятив губи Сашко, – це якось не по-християнськи – прийти на кладовище і не пом’януть родичів…
… При цих словах чорнявий Луцій Ферро, який теж уважно слідкував за екраном, несмішливо скривив губи.
– Он як – про християнство згадав, – сказав він, дивлячись прямо в зелені Магдині очі, – це дуже по-християнськи: запертися опівночі на кладовище і танцювать на могилах. Ловко поминають!
– Він не танцює! – сяйнула зеленими очиськами Магда.
– Та що ти кажеш! – насмішкувато протягнув Луцій, – подивись на екран, люба моя.
– Я не твоя люба! – відрізала Магда, повертаючись до екрану.
Між тим Сашко з Юрком, ввімкнувши на повну потужність звук телефону, витанцьовували під «Океан Ельзи»:
– …Якби сказали ти мені стати твоїм човном!.. – лементували вони вслід за Вакарчуком, розмахуючи ногами.
Машка товклася поряд і тільки руки заламувала, дивлячись на цих двох придурків.
Вони, доспівавши пісню, синхронно звалились на землю, ржучи, мов лошаки.
– Діду, за тебе! – сказав Сашко, чокнувшись пляшкою пива об основу камінного хреста, – був ти мені найближчою людиною за життя, таким залишився і після смерті. Скоро стрінемось, діду! – заволав він, розмазуючи п’яні сльози по обличчю!..
– Все, вимикай кіно! – раптом сказав сивобородий Петро, – з клієнтом все зрозуміло. Забирай, – кивнув він у бік Луція.
Той задоволено, зовсім по-дитячому, потер руки.
– Не дам! – раптом скрикнула Магда, а потім, знітившись, додала, – тобто я хотіла спитати: може, ще один шанс Сашку дамо? Душа у нього хороша.
– Запаскудив він свою душу, на жаль, – зі співчуттям сказав аналітик Андрій Первозванний, – далі тільки гірше стане. Ти ж сама прекрасно знаєш, як це, зазвичай, з людьми трапляється…Забирать треба зараз.
– Ні! – скрикнула Магда, – заради мене! – вона благально дивилась на Петра.
– Здався він тобі,– невдоволено пробурчав той, – шо ти вчепилась в цього Сашка, наче він медом помазаний? Інших клопотів вистачає. Ну, добре, – зглянувся він, – давай так, Магдо. Вмикаємо знов цю штуку, – Петро кивну на екран, – і подивимося: як піде