Листи до полковника. Яна Дубинянская
Читать онлайн книгу.
дуреп такими, які вони є насправді: наприклад, з риб’ячими фізіономіями, увіткнутими в люстерка перед виходом на подіум. А тоді послати усіх на фіг.
Ага. І перебиватися випадковими гонорарами, на тлі яких дурна Толікова інтернет-контора – найстабільніше джерело прибутку. Поки грант не скінчиться.
– Перерва! – голосно крикнув хтось невидимий.
Панянка, чия черга крутитися перед фотографом як раз надійшла, видала тихе виття, стрясаючи кулачками з кривавими нігтями великих пальців назовні. Так тобі й треба: Марічка не втрималася й сфотографувала. А що, класний кадр, покажемо Толіку. Він поставить. І соплі розвісить від захвату.
– Ні, Марічко, справді, – спритно підскочив ідіот. – Бленда – супер! В «Об’єктиві» така знаєш на скільки тягне?
Вона спромоглася на нього глянути і начебто впізнала: кілька разів зустрічалися на зіркових тусовках і пресухах. Здається, він з якогось ілюстрованого журналу… дивно, адже там непогано платять. Мабуть, погнали.
– Чого ж собі не взяв? – поцікавилась вона.
Він вишкірився, поплескавши квадратову торбу на ремінці:
– Собі я нещодавно крутішу взяв. Добре, ти думай, Махо, я Вітькові скажу, щоб трохи притримав. Пішли курнемо.
– Пішли.
На східцях біля Будинку культури скупчилися нові претендентки. Дві третини з них нервово палили; здалеку, мабуть, здавалося, що БК оточили зусебіч та підпалили. Хто б міг подумати, що в місті мешкає така хмара німфеток старшого шкільного віку? Про перерву, мабуть, знали не всі: задні ряди вперто тиснули на вхід, не припиняючи палити. У плече однієї з акселераток Марічка ткнулася носом; не звернула б уваги, якби довга сигарета школярки не увіп’ялася їй у бік і, здається, пропалила джинси! Найбільше западло, що всі відповідні матюки отримали зовсім сторонні дівчата, які перли слідом. А ну їх в баню.
Вони з журнальним фотографом прилаштувалися під деревом ліворуч од виходу. Припалили.
– От коза, – остаточно вичерпала лексикон Марічка. Оглянула джинси: виявляється, сигарета кози не пропалила їх, а навпаки, потрапила в один з махрових розрізів на нозі. Тому й вийшло так відчутно. Ну гаразд, впіймаю я тебе на зйомках!.. якщо пощастить її впізнати, звичайно.
– Як воно тобі? – поцікавився фотограф.
– Що саме? – вона намагалася згадати його ім’я. Наче щось просте, без понтів: чи то Микола, чи то Василь. А може, вона ніколи й не знала його, себто імені.
Він зобразив сигаретою у повітрі невиразну вісімку:
– Усе це збіговисько?
– Не знаю. Ще не визначилася. Бабки добрі, а так… Ніколи раніше не працювала на реаліті-шоу.
До речі, цікаво: його вже запросили на проект чи пробують, як її? А раптом вони – конкуренти, що претендують на одне й те саме місце, точнісінько, як ці зграї пубертатних дівчаток?.. Отже, нема чого розпатякувати. Ще ляпне комусь, ніби в неї нема досвіду роботи, – грошенята й справді непогані. Є через що інтригувати, окрім звичайного спортивного інтересу.
– І скільки вона коштує, ота бленда?
Василь