Я – живе дитятко

      В маминій утробі.

      Кому ще потрібен я,

      Боже, тільки Тобі?

      Дав Ти мені ноги,

      Голову і руки.

      Чи потрібні мамі

      У пологах муки?

      Може після родів

      Мама посміхнеться,

       А може від мене

      Мама відвернеться.

      Була моя мама

      Щаслива вагітна,

      Чи хотіла вбити

      Дитятко тендітне?

      Не вбивай, матусю,

      Бог дав мені тіло.

      Душу дав, життя дав,

      Аби я раділо.

      Не вбивай, живе я.

      Я твоє дитятко.

      Треба мені мама,

      І потрібен татко.

      Хочу я побачити

      Сонечко і квіти.

      Хочу йти до школи,

      Як сусідські діти.

      Хочу працювати,

      Спати, їсти, пити.

      Хочу на землі цій

      Як і ти пожити.

      Хочу знати Бога.

      У сім’ї зростати.

      Сивих тата й маму

      Хочу доглядати.

      Не вбивайте прошу

      Діточок, матусі.

      Я – жива людина,

      У вашому пузі.

      Пише вам дитятко, що не знало татка,

      Що не знало маму, та й не могла знать.

      Пише вам людина, Божая дитина,

      Пише, бо не може більше вже мовчать.

      Пише вам дитина, що не знала ласки,

      Радості та щастя, ніжності й тепла.

      Бо тая дитина не була доросла,

      Не була старою, не була мала.

      Бо тая дитина не бачила сонця,

      Не бачила ночі, місяця й зірок.

      Не була в садочку, не пішла до школи,

      Не дзвонив для неї найперший дзвінок.

      Скільки таких діток гине у утробі?

      За гріхи батьківські гине Божий плід.

      Не ступнув на землю, не пірнув у воду.

      На землі ніякий не залишив слід.

      Лікар-гінеколог рукавички вдягне,

      Вишкребе із мами вже живе дитя.

      Гроші у кишені його вдовольнили —

      Порвана дитина в урні для сміття.

      Пишу вам сьогодні, бо сказати мушу,

      Що за все прийдеться людям заплатить.

      Бо Господь все бачить, бо Господь все знає.

      Кожну нашу думку, кожну нашу мить.

      Послухайте мамо,